Частина 2

Не пам'ятаю, як дійшла до своєї кімнати, але на моє щастя, я нікого не зустріла. З великої зали вже лунають дзвінкі голоси. З них я змогла впізнати батька і його помічника — Мегір Нісіл. Цей чоловік прекрасно знає, як навести страх, навіть не зронивши ні слова. Він мало не вдвічі більший за мого батька, його борода доходить йому до грудей, а довге кучеряве волосся завжди заплетене в товсту косу. А якщо подивитися в його холодні сірі очі, здається, ніби все твоє тіло паралізує, і ти не можеш рухатися. Однак це тільки зовнішність, що відмінно послужила йому на службі в короля. Він був наймолодшим, але при цьому вже одним із видатних мисливців, і тому сподобався моєму батькові. Однак всередині це найдобріша людина, яку я коли-небудь зустрічала. Кілька разів мені довелося з'їздити разом із ним на полювання, і тоді я зрозуміла, що він робить це не заради похвали чи потіхи власного самолюбства. Він полює, щоб вижити, щоб його сім'я не померла з голоду, так само, як і всі жителі нашого міста, змогли прогодувати себе. Застреливши чергового зайця, оленя або бика, він ставав перед ними на коліна і читав молитву, просячи богів пробачити йому його егоїзм.

Так само він був одним із небагатьох, хто і справді із задоволенням слухав мої історії, і не змушував займатися ненависними мені вправами зі стрільби з лука або володіння мечем. Він завжди щиро сміявся і казав, що був би радий мати таку доньку, як я. Мені було приємно, проте я завжди хотіла почути ці слова від свого батька... Але все, що я отримувала від нього, — крики й докори через те, що я не така сильна, моторна й спритна, як Василіса чи Адріан.

У Мегіра є син — Ріс, але бачилися ми з ним лише кілька разів і то, тільки коли я була маленька. А потім його відправили в столицю на навчання, і, наскільки мені відомо, зараз він перебуває в особистій армії короля. Його дружина — Рір, приголомшлива жінка. Вони з моєю мамою хороші подруги, тому в дитинстві я часто бувала в них у будинку. Він, звісно, не такий великий, як наш, але теж є, де розгулятися. І на відміну від нашого, де пахне тваринними шкурами, залізом і дровами, що горять у багатті, у них завжди пахло випічкою і м'ятою. Рір мешканка Тхали, саме того королівства, з яким довго воювало наше. За легендою всі жителі цього королівства мають бліду, як сніг шкіру і чорне, як смола волосся. Її шкіра і справді бліда, волосся довге, пряме і чорне, як ніч, очі розкосі і обличчя правильної овальної форми. Вона доволі мініатюрна і поруч із Мегіром виглядає до кумедного мило. У дитинстві я часто збігала до них, і Рір завжди з посмішкою зустрічала і поїла теплим чаєм із ще гарячими булочками з яблуками. Я прекрасно знаю, як сильно вона сумує за своїм сином, і завжди намагалася не давати їй сумувати.

І мені б дуже хотілося зараз піти до нього і привітатися, проте я була виснажена і єдине, чого мені зараз хотілося, це змити з себе увесь бруд сьогоднішнього ранку та вдягнутися в чистий і теплий одяг.

Як я й підозрювала, до мене в кімнату ніхто не заходив. У спальні було занадто холодно, і на столику поруч із ліжком не стояв глечик із чистою водою. Зайшовши всередину, тихо прикриваю двері і сповзаю по них вниз. Я думала, що вже заспокоїлася, проте від спогадів про чудовисько, яке я зустріла сьогодні, на мене знову накочує тремтіння.

Підскакую з підлоги і мчу в бік свого столу. Оскільки кімната в мене не великих розмірів, усе стоїть майже впритул. Більшу частину спальні займає ліжко. Біля його узніжжя розмістилася величезна скриня з моїми речами. Праворуч, поруч із ліжком стоїть невеликий дерев'яний столик, повністю заставлений книжками, які я вже давно прочитала. Завжди, щойно встаю, думаю, що треба б віднести все це в міську бібліотеку, але щойно приходжу туди, то повертаюся з черговою порцією книжок. Праворуч розташовується два великі вікна, з яких відкривається приголомшливий вид на ліс. Однак зараз мене пересмикує тільки від одного його вигляду. Ліворуч стоїть мій стіл, закиданий пергаментами і папером, який мені подарував Мегір, коли вони повернулися з моїм батьком з Орани. Це третє за величиною королівство, і на відміну від Тхали, з ними Перун веде тісну співпрацю, навіть попри те, що там уперше за всю історію править жінка — Морін Клоре. Я ніколи не бачила її, проте вже з дитинства нею захоплювалася.

Порившись, усе ж знаходжу чистий пергамент і, взявши до рук шматочок вуглинки, беруся по пам'яті малювати те, що побачила сьогодні. Художник з мене завжди був поганий, але тут і старатися не потрібно.

Але моє малювання перериває звук кроків, а потім і стукіт у двері.

Я так захопилася, що зовсім забула, що досі стою одягнена в брудний і промоклий одяг. Швидко ховаю свій малюнок, скинувши брудні чоботи, засовую їх під ліжко і пірнаю під ковдру, якраз у той момент, коли прислуга входить до кімнати.

— Ох, а ви все ще спите! — голосно почала обурюватися Міра — моя служниця.

Вона дуже миловидна, проте лається, як старий п'яниця. У неї настільки огидний і солодкуватий голос, що мені завжди доводиться накривати себе подушкою, щоб не чути її голосінь. У Міри дуже довге і світле волосся, її коса доходить їй до попереку. Очі занадто великі, а личко маленьке. Її щоки вкриті сильним рум'янцем, отже, вона тільки з кухні. Дівчина не чіпає мене, тільки ставить на стіл глечик, при цьому цокаючи і щось голосуючи собі під ніс, коли бачить купу книжок на ньому.

— Ваш батюшка щойно повернувся з полювання. Стільки здобичі принесли! — захоплено розповідає мені служниця. І її до цього великі очі, стають ще ширшими. — Я сама бачила! Сьогодні благословенний день!

Я не сперечаюся і не перебиваю, бо вже одного разу спробувала висловити свою думку. Закінчилося тим, що мене знову покарали. Тож я лише ще сильніше натягую ковдру і мовчки киваю, сподіваючись, що дівчина скоро наговориться і, нарешті, піде.

Але на цьому її розповіді не закінчилися. Далі полилася купа пліток, причому про людей, яких я в житті не бачила.

— І вона, на вигляд, здається нормальна, але таке говорила! Ох! Боже, що ж із людьми-то алкоголь робить! — вона театрально зітхає і хапається за груди. — Каже, чудовисько бачила! Ха! Та хто повірить-то цій відьмі!