Гори

Барріс, на прізвисько Дикий, солодко потягнувся на койці, хоча для цього йому довелося впертися ногами в стіну і звісити з ліжка половину корпуса. Він якраз встиг вмитися і вдягнутися, коли Ай Цин принесла сніданок. Хлопець знав, що саме вона знайшла їх і єдина взялася наглядати за ними, тому не забував висловлювати свою вдячність. Вона була першою з аркс, кого Барріс побачив у своєму житті, і її врода справила на нього незабутнє враження. Довге попелясте волосся дівчини завжди було акуратно зібрано в кінський хвіст, а жовті, трохи розкосі очі дивилися живо та цікаво. Турботливість Ай Цин теж справляла враження, вона була навіть трохи надмірною. Хоча чисельні опіки і дошкуляли Баррісу, вони добре заживали і він вже міг сам сходити по їжу чи воду. Але його піклувальниця суворо забороняла йому це.

— Підеш до нього? — спитала вона, поки він снідав.

— Звісно, як завжди, — проковтнувши, відповів Дикий. — Як він сьогодні?

— Краще, ніж учора. Здається, йому менше болить.

Барріс знав, що вона збрехала, аби не засмучувати його. Однак він був вдячний Ай Цин за те, що вона турбувалася про його друга. Закінчивши сніданок, він сперся на дівчину і пішов по коридору. Хоча він був здатний і самостійно здійснити цю прогулянку, арксійка наполягала, щоб він пересувався саме так. Баррісу було смішно від того, що дівчина, нижча за нього на дві голови й вдвічі легша, сподівається втримати його, якщо він знепритомніє, але водночас йому було приємно відчувати прохолоду її шкіри.

В ніс їм вдарив аромат посліду і пір’я. Це означало, що вони проходили повз вольєри, в яких тримали інших відвідувачів Храму Відновлення. Зараз там мешкав грифон, який нагадував суміш лева і грифа, двоє криланів, які нагадували суміш багатьох звірів, і цілком звичайний лелека. Барріс та Ай Цин пройшли повз центральний вхід і звернули в інший подібний коридор. В кінці нього знаходилась келія Фереза, на прізвисько Сльоза, другого прибульця. 

— Привіт, друже, — Барріс увійшов і присів на лаву поруч з ліжком, на якому бився в гарячці Ферез. Ай Цин тактовно покинула їх. — Ти сьогодні поговориш зі мною?

— Так, так, — хлопець привідкрив очі, прокинувшись від неспокійної дрімоти. — Привіт, Баррісе.

— Болить?

— Болить все тіло, пече, — Ферез звивався, намагався лягти так, щоб позбутися болю. 

— Я би тобі допоміг, але не знаю як, — Барріс винувато подивився в підлогу. — Може, ще макової настоянки?

— Ні! Тільки не це! — хворий затремтів. — Від неї я потрапляю в кошмари і не можу з них вибратися.

У двері постукав Син Тір, і Барріс вийшов до нього. Він не часто спілкувався з ним, але сповнився поваги до жерця, який намагався перебороти свою відразу до хойнор, аби допомогти їм.

— Я знайшов згадки в книгах про подібні стани, — сказав чернець. — Ти казав, що ви билися? Так от, після важких битв чарівники, що витратили магії більше, ніж мали, впадають у подібний стан. Чари замість відновлення починають спалювати їх зсередини.

— І як йому допомогти?

— Звідки мені знати? — здивувався Син Тір. — Це ви хойнор, а я є жрець! Якщо я знайду щось про лікування, я вам скажу.

— Дякую Вам, Вчителю.

Барріс тихо ввійшов у кімнату і всівся на лаву. Йому здалося, що Ферез нарешті спокійно заснув, але той відкрив очі:

— Що він сказав? — Барріс переповів йому слова аркса. — Так, напевно, я зараз плачу ціну за свою магію. Як ти так швидко вивчив арксійську?

— Ти забуваєш, що я читаю думки, як справжній дракон, — усміхнувся Барріс. 

— А, точно, я забув.

— Арксійька доволі складна для нашого розуміння, — Барріс сподівався заколисати свого друга. — Наприклад, множину вони позначають вимовою — м’яка означає однину, а тверда — множину. А ще в них немає слова, яке б означало «ні». Найсильнішу форму заперечення для них можна перекласти як «але». Замість цього вони використовують п’ять слів, якими позначають корисність — від «марно» до «потрібно». 

— Знати б, що буде потрібно мені, — змучений Ферез заплющив очі, але раптом відкрив їх, наче побачив щось жахливе. — Принеси мені ножа!

— Що?! 

— Ножа! Шмат глечика! Будь-що гостре!

Барріс наважився полізти в розпалений гарячкою мозок хлопця і жахнувся. Але сперечатися він не став і вислизнув у коридор. За вікном він побачив двох монахів, що гуляли по саду. Дикий точно знав, що в них завжди є з собою гостре лезо, яким вони заточують пір’я для письма. Обережно, так щоб його не помітили, він просунув два пальці у вікно. Вони почали подовжуватися і розтягуватися, звиваючись як мацаки якогось спрута. Викравши ніж, Барріс повернувся в кімнату Фереза.

— Зможеш накреслити пару рун? — хворий чекав на нього, але Барріс лише знизав плечима. — А, точно, я забув, що ти не чаклуєш. Давай сюди!

Ферез скинув з себе ковдру, оголивши худе мокре тіло і взяв до рук лезо. Перші п’ять рун він вирізав від грудей до лівої руки. Вони спалахнули синім світлом і Ферез переклав ніж в ліву руку. Крик Ай Цин, що з’явилася на порозі, змусив його виронити лезо.

— Виведи її! — крикнув він Баррісу.

— Що він робить?! — кричала дівчина, б’ючи руками в могутні груди Дикого. — Що він хоче зробити з собою?!