Скло, що бачить усе"

З глибини дзеркала, що коливалося, наче поверхня темної води, вирвався потік холодного повітря, несучи із собою присмак чогось старого, забутого. Він пронизав кімнату до кісток, змусивши свічки мерехтіти, а тіні на стінах затанцювати в моторошному ритмі. Яра відчула, як її серце стискається від передчуття.

Наталія, що досі стояла над колом із солі та трав, зробила крок назад. Її обличчя стало блідим, а очі розширилися від усвідомлення. — Це… не просто душі, — прошепотіла вона, її голос був ледь чутним. — Це щось інше. Воно давно чекало на цей шанс.

Пробудження Стародавньої Загрози

З тіней, що клубочилися за дзеркалом, почали проявлятися силуети. Вони були розмитими, нечіткими, але їхня присутність давила, викликаючи відчуття страху, що проникав у саму сутність. Це не були бліді обличчя загублених Аліною, яких вони витягли раніше. Це було щось інше, щось значно старше і могутніше, що, здавалося, давно забуло, що таке світло.

Влад і Іван миттєво підняли свої посохи, їхні обличчя стали жорсткими, готові до бою. Срібні й блакитні відблиски магії спалахнули навколо них, створюючи слабке, але рішуче сяйво.

— Воно голодне, — пробурмотів Корній, його голос був низьким і попереджувальним. — Воно не просто вийде. Воно поглине все, що опиниться на його шляху.

Битва за Реальності

З глибини дзеркала вирвався беззвучний крик, що, здавалося, пронизав саму тканину реальності. Тіні ринулися вперед, немов чорні ріки, що розливаються по поверхні.

Яра стиснула свій посох, відчуваючи, як її власна магія відгукується на загрозу. Пух на її плечі затремтів, але не злетів, його маленькі очі були прикуті до дзеркала.

— Ми повинні закрити його! — вигукнула вона, її голос тремтів, але був сповнений рішучості.

Наталія, попри свій страх, кивнула. — Необхідна потужна печатка. І ми повинні зробити це швидко. Перш ніж воно повністю прорветься.

Остання Лінія Оборони

Влад і Іван зробили крок уперед, їхні посохи піднялися, готові зустріти невідомість. Свічки навколо дзеркала затанцювали шаленим танком, їхнє полум'я витягувалося й пригиналося під натиском потойбічної сили. Повітря загуло, наче хтось невидимий намагався розірвати простір.

Яра відчула, як її магія зливається з магією Влада та Івана, утворюючи єдиний потік енергії. Вона дивилася на темні силуети, що виринали з дзеркала, і розуміла — це буде найскладніша битва. Битва не за душі, а за саму реальність. І вони були готові до неї.

Кожен із них знав, що на кону стоїть не лише їхнє життя, а й доля світу, який вони поклялися захищати. Тіні дедалі швидше виповзали з дзеркала, їхній безформний жах наповнював кімнату. Срібні та блакитні спалахи магії Влада й Івана стали яскравішими, утворюючи захисний бар'єр, що мерехтів і тремтів під натиском невідомої сили.

Наталія, зосередившись, почала швидко креслити в повітрі складні символи, її губи шепотіли давні заклинання. Від неї випромінювалося золотисте сяйво, що свідчило про її рішучість. Корній, попри свій вік, зайняв позицію за Наталією, його рука міцно стискала старий амулет, випромінюючи слабке, але стійке тепло. Він був готовий віддати останній подих, якщо це допоможе закрити портал.

Яра підняла свій посох, і від нього по кімнаті розійшлися хвилі чистої енергії, що на мить відкинули нападників назад. Вона відчула прилив сил, що йшов від її зв'язку з Пухом, який тепер випромінював легке, блакитне світіння, що нагадувало мерехтіння зірки.

— Тримайтеся! — крикнула Яра, її голос був сповнений рішучості, що поборола страх. — Ми впораємося!

Свічки, здавалося, почали горіти яскравіше, немов отримуючи енергію від їхнього спільного наміру. Повітря потріскувало, і дзеркало, що раніше було лише відображенням, тепер стало брамою в безодню. Ця битва тільки починалася, але вони були єдині, і їхня рішучість була міцнішою за будь-який страх

Беззвучний крик, що вирвався з дзеркала, не мав звуку, але пронизав кожного до кісток, викликаючи фізичний біль. Тіні, які Наталія назвала "силуетами", тепер не просто клубочилися — вони звивалися, витягувалися, набуваючи форм, що були надто химерними для сприйняття. Їхні обриси танцювали на межі зору, ніби одночасно і були, і не були реальними. Повітря стало таким густим, що дихати було важко, ніби легені наповнювалися пилом та мороком.

Корній, здавалося, зібрав останні сили. Його зморшкувате обличчя було напруженим, а очі, глибокі та мудрі, палали рішучістю. Він підняв тремтячі руки, і його голос, тепер уже хрипкий, пролунав у кімнаті.

— Час! Яро, Влад, Іван! Зараз! Наталіє, тримай бар'єр!

Наталія, попри видимий страх, зосередилася. Її тонкі пальці, як змії, забігали по краю соляного кола, вимовляючи швидкі, майже нечутні заклинання. Коло спалахнуло яскравим білим світлом, що на мить відкинуло наступаючі тіні, змусивши їх зашипіти, ніби розпечене залізо.

Влад і Іван, зціпивши зуби, підняли свої посохи. Сріблясте світло Владового посоха та блакитне сяйво Іванового об'єдналися, створюючи пульсуючий енергетичний потік. Вони спрямували його на дзеркало, намагаючись стримати натиск невідомого. Їхні обличчя були спотворені напругою, а жили на руках виступили, коли вони вливали свою силу в артефакти.

Яра, відчуваючи, як її власна магія зливається з їхньою, зробила глибокий вдих. Її браслет на зап'ясті розжарився, і вона підняла уламок дзеркала, вкладаючи в нього всю свою волю. Пух на її плечі, що досі затремтів, раптом підвівся, його маленькі золоті очі засяяли, і він видав гучне, невластиве для нього "їх!". Його тіло почало світитися м'яким, пульсуючим світлом, яке потекло по руці Яри до уламка.

З дзеркала вирвався потужний поштовх, що похитнув кімнату. Свічки згасли, залишаючи їх у повній темряві, яку прорізали лише магічні відблиски. Тіні ринули вперед, намагаючись прорватися крізь захист.

— Запечатати! — вигукнула Яра, її голос пролунав чітко й рішуче, попри темряву й хаос.

Вона кинула уламок дзеркала в центр кола. Одночасно Влад та Іван вдарили посохами об підлогу. Магічні лінії на соляному колі спалахнули сліпучим сяйвом, обволікаючи дзеркало, що стояло в центрі. Звук, що супроводжував це, був схожий на розрив тканини простору — високий, пронизливий, майже нестерпний.