Голос із темряви

Світ навколо Яри поступово розчинявся. Всі звуки — Владове рівне дихання, легкий шум вітру за вікном — ставали далекими, глухими, ніби вона опускалася під воду. Її свідомість з кожною секундою віддалялась від реальності, втягувавшись у темряву, що виходила з уламка.

Спершу був лише морок. Густий, всепоглинаючий, який здавалося, не мав ні початку, ні кінця. Але поступово з темряви почали виринати силуети — розмиті, немов їх зіткав з туману самий страх.

— Аліно? — прошепотіла Яра в порожнечу, але її голос відгукнувся дивним луною, немов резонував зі стінами цього потойбічного простору.

І раптом вона побачила її. Аліна стояла зовсім поруч, майже прозора, з блідими, наляканими очима. Вона дивилася прямо на Яру, але не рухалася.

— Ти прийшла… — ледь чутно промовила вона. Її голос був спотворений, ніби проходив крізь товстий шар води.

— Я хочу допомогти. Але ти повинна сказати мені — що сталося? Що утримує тебе тут?

Аліна затремтіла, її руки судомно стиснулися.

— Воно... прив'язало мене сюди. Воно не дозволяє піти.

— Хто? — Яра зробила крок уперед, але відчула, як під ногами простір стає нестабільним — ніби вона йшла по крихкому льоду.

— Воно… — Аліна підняла руку й вказала в темряву.

Яра обернулася. Удалині, ледь помітне крізь морок, щось рухалося. Величезна тінь, яка не мала чітких обрисів, але її присутність давила, викликала відчуття холоду та жаху.

— Це воно тримає всіх? — Яра відчула, як серце стукає все сильніше.

Аліна кивнула.

— Воно годується нашими страхами. Воно не просто дивиться… воно чекає.

Яра спробувала наблизитися до Аліни, але тінь, немов відчувши її наміри, рвонулася вперед. З темряви простягнулися тонкі, схожі на дим, щупальця, обвиваючи простір між ними.

— Яра! — почувся голос Влада, далекий, але рішучий. — Повернися! Воно намагається затягнути тебе!

Яра міцніше стиснула руку Аліни, відчуваючи, як той крихкий контакт починає розриватися.

— Я не можу залишити тебе тут! — крикнула вона.

Аліна плакала, але її обличчя спотворював страх.

— Якщо ти залишишся, воно забере і тебе!

Яра знала, що це правда. Її свідомість вже почала слабшати, зв'язок із реальністю танув.

— Скажи мені, як тебе витягнути! — останній відчайдушний крик.

Аліна подивилася прямо в її очі.

— Зруйнуй дзеркало. Але… тільки коли ми будемо готові. Інакше воно вирветься.

Темрява вдарила потужною хвилею, відкидаючи Яру назад. Вона відчула, як Влад схопив її за плечі, і в наступну мить світло повернулося.

Вона різко відкрила очі, сидячи на підлозі квартири. Влад був поруч, обличчя його було напружене.

— Ти знову ризикувала! — викрикнув він, але Яра не одразу відповіла. Вона намагалася заспокоїти серцебиття.

— Я… я бачила її. Аліна ще там, і не одна. Але тепер я знаю, як витягти їх.

Влад скептично підняв брову.

— І як?

— Ми маємо зруйнувати дзеркало. Але не зараз. Якщо ми зробимо це передчасно, ця сутність вирветься в наш світ.

Влад зітхнув.

— Це означає, що нам треба знайти спосіб ослабити його перш ніж знищити дзеркало.

Яра кивнула.

— І я думаю, знаю як.

Влад замислено подивився на уламок дзеркала.

— У нас мало часу. Це створіння вже почало діяти.

За вікном подув поривчастий вітер, і Яра відчула, як вібрації темряви ще більше посилилися.

— Тоді діємо, — сказала вона, підводячись. — Бо якщо ми не зупинимо його, воно вибереться звідси… разом з усіма, хто залишився по той бік.

Темрява, яка оточувала Яру в тому спотвореному просторі, зникла так само раптово, як і з'явилася. Вона опинилася у своїй квартирі, сидячи на підлозі, важко дихаючи. Уламок дзеркала світився слабким блакитним відтінком, а пальці Яри тремтіли від напруги. Влад, схилившись поруч, міцно тримав її за плече, повертаючи до реальності.

Вона відчула, як холодний піт стікає по спині. Кімната була наповнена гнітючою тишею, лише лампочка над головою мерехтіла, відкидаючи спотворені тіні на стіни. Уламок дзеркала лежав на підлозі, але Яра відчувала, як щось темне все ще ховалося всередині нього. Темрява не зникла. Вона лише спостерігала.

Підвівшись, Яра підійшла до столу, схопила уламок і обмотала його шматком тканини. Від кожного дотику крізь пальці проносився холодний імпульс, ніби дзеркало ще жило, дихало. Потрібно було діяти швидко.

Вона відкрила нижню шухляду письмового столу й витягнула старий блокнот — артефакт, залишений їй ще від наставника. Поривчасто гортаючи сторінки, Яра шукала закляття, яке могло допомогти зупинити витік темряви. Пальці ковзнули по пожовклим листкам, і вона зупинилася на потрібному — ритуалі замикання порталів. Це був ризикований крок, але іншого виходу не було.

Влад мовчки спостерігав за нею. Його очі зосереджено стежили за кожним рухом сестри. Коли Яра витягла з шухляди кілька чорних свічок і розставила їх колом, Влад підійшов ближче й без зайвих слів допоміг запалити їх.

Кімната наповнилася м'яким тремтливим світлом. Свічки кидали танцюючі відблиски на стіни, а тіні, що їх супроводжували, здавалося, оживали, набуваючи викривлених форм. Уламок дзеркала лежав у центрі кола, і слабке світіння, яке він випромінював, ставало дедалі яскравішим.

Яра опустилася на коліна, розкривши блокнот, і почала читати слова закляття, її голос зливався з ритмом, який задавала сама темрява. Навколо уламка піднявся легкий вітер, змушуючи полум'я свічок тремтіти. Кімната ніби почала стискатися, простір змикався довкола магічного кола.

Уламок дзеркала почав вібрувати. Його поверхня ставала рідкою, хвилі темряви пробігали по ньому, і звідти ледь чутно долинав плач. Аліна.

Яра тримала ритуал, але відчувала, як сила вислизає з-під контролю. З темряви вирвалися тонкі пасма, намагаючись розірвати магічне коло. Влад кинувся вперед, вихопивши амулет, який завжди носив із собою, і вдарив ним по одному з пасом. Від зіткнення простір наче здригнувся, й темрява на мить відступила.