Місце, яке тебе не приймає

Корній довго мовчав, уважно вдивляючись у Яру. В його очах промайнув вираз, який важко було розшифрувати – чи то сумнів, чи то цікавість. Потім він зітхнув, ніби прийняв якесь рішення.

— Гаразд, — нарешті мовив він. — Я навчу тебе. Але запам’ятай одне: це буде нелегко. Я не даю знання тим, хто не готовий пройти крізь випробування.

Яра кивнула, відчуваючи, як усередині запалюється тверда рішучість.

— Я готова.

— Побачимо, — коротко відповів Корній і підвівся. — Приходь завтра. У мене є дещо, що допоможе тобі зрозуміти основи.

Єгор і Іван переглянулися, але промовчали. Було зрозуміло, що це рішення вже не змінити.

Корній глянув на Єгора.

— А ти більше не чіпай обереги, якщо не знаєш, що це.

— Повірте, я вже засвоїв цей урок, — пробурчав Єгор.

Корній лише хмикнув і провів рукою над столом. Магічний амулет, створений під час ритуалу, повільно засвітився, випромінюючи м’яке, тепле світло.

— Ось, забирайте його. Він захистить квартиру. Але якщо відчуєте, що щось не так – повертайтеся.

Яра взяла амулет і кивнула.

— Дякую.

— Не дякуй поки що, — тихо сказав Корній. — Тільки час покаже, чи цього буде достатньо.

За вікном ніч ставала ще глибшою, і десь далеко, за межами їхнього розуміння, темрява чекала свого часу.

— Діти, почекайте надворі. А ти, Іване, залишся. Не бійся – навколо мого будинку стоять обереги, їм нічого не загрожує.

Він провів рукою в повітрі, і Яра більше не могла чути розмову.

— Вона ще дитина. Про що ви з Владом думали?

— Влад не збирався брати собі напарницю. Вона сама вирішила стати хранителькою і напарницею Владу.

— Брат і сестра-хранителі… Востаннє таке було понад три століття тому, — тихо мовив Корній, примруживши очі. — І ти знаєш, чим це закінчилося?

Іван насупився.

— Я знаю, що це рідкісний випадок, але Яра не просто дитина. Вона сама зробила вибір.

— Вибір? — глузливо повторив Корній. — За неї зробили вибір. І ти це знаєш.

Іван напружився, але не відповів.

Корній зітхнув і потер обличчя.

— Влад – це інше. Йому було судилося стати хранителем. Але Яра… Вона ще занадто молода, занадто необачна. І якщо темрява вже почала ворушитися, їй не місце в цьому.

— Вона не відступить, — тихо сказав Іван. — Яра не з тих, хто просто здається.

Корній довго мовчав, а потім похитав головою.

— Тоді їй доведеться навчитися. І швидко. Бо якщо хтось її використає… або якщо вони справді намагаються відродити старий зв’язок братів-хранителів… наслідки можуть бути жахливими.

Іван подивився на старого майстра й повільно запитав:

— Що сталося з тими братом і сестрою три століття тому?

Корній глянув на нього довгим, важким поглядом.

— Сестра загинула. Брат збожеволів. А світ мало не впав у хаос.

В кімнаті запала моторошна тиша.

— Саме тому Рада прислала мене, щоб запобігти цьому, — нарешті заговорив Іван. — Я тут, доки Яра не виросте і не стане справжньою хранителькою.

— Ото ж бо й воно. Рада завжди боїться повторення старих помилок, але замість того, щоб навчати, вони просто ставлять нагляд за тими, хто може стати загрозою. Чудова тактика, хіба ні?

Іван не змінив виразу обличчя.

— Я не тут, щоб заважати Ярі. Я тут, щоб переконатися, що вона доживе до того моменту, коли справді стане хранителькою. І якщо це означає, що мені доведеться бути її тінню, поки вона не зміцніє, то так тому і бути.

Корній примружився, уважно розглядаючи хлопця. В його погляді промайнуло щось схоже на повагу, але він швидко сховав це за звичною іронією.

— У тебе холодний розрахунок, але я бачу й інше… Ти справді вірний їй. Це добре. Проте чи розумієш ти, що не завжди можна врятувати тих, кого хочеш?

Іван стиснув щелепи, але його голос залишався рівним.

— Я не збираюся втрачати її.

Корній мовчки дивився на нього ще кілька секунд, ніби зважував щось у думках. Потім зітхнув і відійшов до полиць, перебираючи старі книги.

— Гаразд, якщо ти настільки впевнений… Тоді слухай мене уважно. Яра сильна, але вона ще не усвідомлює всієї небезпеки, що на неї чекає. І якщо Рада прислала тебе, то вони знають більше, ніж кажуть. Питання в тому, наскільки ти сам готовий піти далеко, щоб виконати їхній наказ?

Іван на мить опустив погляд, ніби зважуючи відповідь, а потім підняв очі, в яких спалахнула тверда рішучість.

— Я не виконую накази сліпо. Я тут не через Раду. Я тут через неї.

Корній усміхнувся – не радісно, а з гіркою іронією, що межувала з жалем.

— Тоді молись, хлопче, щоб твоя відданість не стала твоїм прокляттям.

Корній уважно подивився на Івана, його очі потемнішали, сповнені важкими думками. Ліхтарі в кімнаті хитнулися, відкинувши на стіни примарні тіні. Старий маг ніби важив щось у своїй голові, роздумуючи, чи варто говорити далі.

— Ти й справді віриш, що зможете уникнути їхньої долі? Що можете зламати те, що закладене самою природою?

Іван не відвів погляду, не злякався того, що чулося у словах Корнія — ні сумніву, ні застереження. Він кивнув, його голос звучав спокійно, але в ньому було щось непохитне.

— Я не знаю, що саме сталося з тими хранителями три століття тому, але знаю одне — ми не повторимо їхніх помилок. Яра і Влад не самі, і я тут, щоб подбати про це. Рада може сумніватися, боятися чи навіть намагатися контролювати ситуацію, але ми не дозволимо трагедії повторитися.

Корній хмикнув, його зморшкувате обличчя трохи пом’якшилося. Він схрестив руки на грудях, а потім повільно покрутив головою, ніби чуючи в словах Івана щось знайоме, щось, що він уже колись чув.

— Гарні слова, хлопче. Але життя не слухає нічиїх слів. Ті, хто були до вас, теж думали, що контролюють свою долю.

— Можливо, — визнав Іван, не відводячи погляду. — Але цього разу все буде інакше.

У кімнаті запала тиша. Корній довго не відповідав, немов намагаючись знайти в очах Івана бодай крихту сумніву. Але її там не було. Старий маг зітхнув і нарешті повільно повернувся до столу, його пальці торкнулися дерев’яної поверхні, відчутно потерті й натерті роками.