Гнів домового

Квартира Єгора здавалася тихою, але ця тиша була напруженою. У повітрі витав ледь помітний запах попелу та трав, а меблі, здавалося, стояли не зовсім так, як раніше. Яра, Іван і Єгор сиділи у вітальні, спостерігаючи за домовиком, що невдоволено ходив туди-сюди по килиму, його маленькі босі стопи ледь чутно шурхотіли. Він бурмотів собі щось під ніс, але з кожною хвилиною його бурмотіння ставало все голоснішим.

— "Ти справді не знаєш, чому він розізлився?" — запитав Іван, склавши руки на грудях. Він виглядав не надто здивованим — домовики інколи мали примхливий характер, але цей був особливо ображеним.

Єгор знизав плечима.

— "Я нічого такого не робив! Навіть сміття вчасно виніс! І чайник не залишав увімкненим!"

Домовик різко розвернувся, його крихітні очі блиснули гнівом.

— "Ох, виніс сміття? Молодець, господарю, та ще й не підпалив квартиру! Просто герой! Але хто ж тоді розбив стару чашку, яка була тут ще до тебе, га?"

Єгор застиг.

— "Я... випадково..."

— "Випадково?! Випадково, каже він! Ти знаєш, скільки енергії накопичилося в тій чашці?!"

Яра підняла брову.

— "Чашка?"

Домовик розвернувся до неї, його руки знову злісно вперлися в боки.

— "Так! Це була не просто якась там чашка, а захисний оберіг! Він тримав дім у гармонії! А цей... цей нехлюй взяв і розбив її! А тепер тут усе пішло шкереберть!"

Єгор розгублено розвів руками.

— "Слухай, але ж це була просто стара чашка! Ну, розбилася й розбилася!"

Домовик розширив очі, наче від такої дурості у нього мало не стався серцевий напад.

— "Просто чашка?! Та в тобі взагалі є хоч крапля магічного чуття?! Ти не помічаєш, що з того часу у квартирі щось змінилося?!"

Єгор злегка насупився. Тепер, коли він задумався, у квартирі дійсно стало якось... інакше. Вона більше не відчувалася такою затишною, як раніше. Наче повітря тут стало важчим, а кути — темнішими.

— "О, нарешті до тебе доходить, молодець!" — саркастично кинув домовик, склавши руки. — "А тепер зробіть щось, поки ця темна енергія не почала притягувати ще більше проблем!"

Яра й Іван перезирнулися.

— "Чудово, " — пробурмотів Іван. — "Тепер у нас ще й проклята квартира."

— "Я цього не казав!" — заперечив домовик, роздратовано махаючи руками. — "Але якщо нічого не робити, то може стати тільки гірше!"

— "І що нам тепер робити?" — спитав Єгор, все ще не зовсім вірячи в те, що він міг наробити стільки біди, просто розбивши чашку.

Домовик обережно озирнувся, ніби щось перевіряв, а потім тихо пробурмотів:

— "Є один спосіб... Але вам він не сподобається."

Яра підняла брову.

— "Що за спосіб?"

Домовик зітхнув і нервово почухав потилицю.

— "Вам доведеться знайти когось, хто вміє працювати зі старими магічними оберегами. І... вам доведеться зробити новий."

Іван важко зітхнув.

— "Звичайно, чому б і ні? Просто створимо новий оберіг. Легко сказати, а от зробити..."

Домовик глянув на нього з такою глибокою втомою, що навіть Чарлі, який досі дрімав, підняв голову.

— "Ви можете нити скільки завгодно, або можете діяти. Вибір за вами."

Яра замислилася.

— "Гаразд. Якщо ми знайдемо когось, хто зможе допомогти, то наскільки швидко можна буде відновити гармонію?"

Домовик знизав плечима.

— "Це залежить від того, наскільки вправний буде майстер. Але чим швидше ви знайдете його, тим краще. Бо якщо ця темна енергія почне приваблювати непроханих гостей, вам точно не буде до сміху."

Яра перезирнулася з Іваном та Єгором.

— "Отже, " — підсумувала вона. — "Нам треба знайти майстра оберегів, перш ніж ця ситуація стане ще гіршою."

— "Чудовий план, " — пробурчав Єгор, зітхнувши.

Але він ще не знав, що проблеми тільки починаються.

Єгор кинув короткий погляд на Яру й Івана, перш ніж потерти обличчя рукою.

— "Я сподіваюся, у Влада справи краще, " — пробурмотів він, усе ще не вірячи, що через якусь чашку в його квартирі завелася темна енергія.

Яра скептично підняла брову.

— "Якщо чесно, то в цьому я дуже сумніваюся, " — відповіла вона, хитаючи головою.

Іван, що досі розглядав амулет, який був винен у всій цій ситуації, зітхнув і глянув на неї.

— "Якщо твій брат дійсно пішов на Лису гору, то в нього можуть бути куди серйозніші проблеми, ніж у нас, " — сказав він.

Єгор невдоволено пирхнув.

— "Ага, звісно. А в нас у квартирі всього-на-всього темна енергія й розлючений домовик."

Домовик, який досі стояв поруч, скривився й знову вперся руками в боки.

— "Та ну вас, люди! Доки ви тут балакаєте, ситуація тільки погіршується! Я йду до комори! І якщо повернуся та побачу, що ви нічого не зробили, готуйтеся до наслідків!"

З цими словами маленький дух різко розвернувся й зник, залишивши по собі лише легкий порух повітря.

Іван зітхнув і підвівся.

— Гаразд, треба вирішувати, де нам знайти когось, хто розбирається в таких речах.

Яра замислилася.

— Можливо, Влад щось знає... Якщо він не занадто зайнятий на Лисій горі.

Єгор скривився.

— Ну, зателефонуймо йому. Якщо, звісно, він не вирішив знову грати в самотнього героя

Яра дістала телефон і набрала номер Влада. Лінія гуділа кілька разів, перш ніж у слухавці нарешті пролунав його голос.

— Що сталося? — запитав він без звичних привітань.

Яра покотила очима.

— "Ну, знаєш, усе як завжди: проблеми, магія, і, звісно, дуже сердитий домовик."

На тому кінці дроту на кілька секунд запала тиша.

— Що?

— "Ти почув правильно, " — відповіла вона. — "Єгор випадково розбив магічний оберіг у своїй квартирі, і тепер у нього починається хаос із темною енергією."

Знову тиша.

— "Ясно, " — нарешті відповів Влад.

Яра відчула, що щось не так.

— "Влад, у тебе все добре?"

— "Зі мною так, " — сухо відповів він. — "А от із цими відьмами — не дуже."