Межі

Шкільні коридори були наповнені звичним галасом: сміх учнів, звук відкривання шафок, шурхіт паперу. Єгор стояв біля шафки Яри, з легкою усмішкою на обличчі, чекаючи, коли вона підійде. Коли Яра з’явилася, він протягнув їй підручники, які вона забула вдома.

— "Сьогодні без дивних створінь?" — пожартував він, вдаючи, що перевіряє коридор.

— "Поки що, " — усміхнулася Яра, але її очі видавали легке занепокоєння.

Єгор нахилився ближче, уважно вдивляючись у її обличчя.

— "Гей, усе нормально? Ти якось... напружена."

Яра зітхнула, ховаючи погляд.

— "Я просто... багато про що думаю, " — відповіла вона, не бажаючи вдаватися в подробиці.

— "До речі, дякую за підручники. Як завжди, рятуєш мене."

Єгор підморгнув.

— "Для цього я тут, хіба ні?"

Але їхня невимушена розмова була перервана. Коридором повільно йшла Наталя. Її хода була впевненою, а погляд — гострим, як ніж. Вона мовчала, але її присутність викликала легке напруження в повітрі.

Її очі зупинилися на Ярі і Єгорі, а кутики губ скривилися в ледь помітній посмішці, яка більше нагадувала попередження.

Яра міцніше стиснула підручники, відчуваючи, як її магія почала ворушитися всередині, ніби намагаючись вирватися. Але вона змусила себе заспокоїтися.

— "Все гаразд?" — знову запитав Єгор, помітивши, як напружилася Яра.

— "Так, " — коротко відповіла вона, зосередивши погляд на Наталії.

Наталя зупинилася за кілька кроків від них і, склади руки на грудях, глянула на них.

— "Як мило, " — сказала вона, її голос був сповнений сарказму. — "Маленька відьма і її лицар."

Яра звузила очі, її голос став рівним і холодним:

— "Древні боги Києва, ще одна фанатка давнини."

Наталя скривилася, як від удару, але швидко відновила свою впевненість.

— "Я не фанатка давнини, " — відрізала вона. — "Я з тих відьом, хто не забули, що хранителі зробили з нами. А ви, сучасні відьми, втратили честь і самоповагу, вважаючи, що з ними можна мирно співіснувати."

Єгор мовчав, але його очі стали холодними, коли він подивився на Олену 

— "Здається, дехто застряг у минулому, " — спокійно сказав він, дивлячись їй прямо в очі. — "Якщо у вас є проблема, вирішуйте її з тими, хто її створив, а не з тими, хто просто хоче жити."

Наталя підняла підборіддя, кидаючи Ярі останній погляд.

— "Побачимо, як довго ти протримаєшся, маленька відьма."

Вона розвернулася й зникла в коридорі, залишаючи за собою відчуття холоду.

Єгор обернувся до Яри.

— "Що це було? Хто вона?"

Яра зітхнула, відводячи погляд.

— "Складна історія. Я поясню, але не тут."

Вона взяла його за руку, ніби шукаючи підтримки, і вони разом вийшли з коридору, залишаючи позаду напругу, яка все ще висіла в повітрі.

Олена майже заричала, побачивши хранителів у коридорі, але стримала себе. Її обличчя залишалося нейтральним, хоча очі видавали злість, яка кипіла всередині. Вона глибоко вдихнула, зібралася і, гордо піднявши голову, пройшла повз них у клас.

Але найбільше її дратувала ця маленька відьма — Яра. Вона так привітно махнула хранителям, ніби між ними не було століть недовіри й болю. Її поведінка здавалася Олені викликом, демонстрацією того, що Яра не боїться ні її, ні її намірів.

Олена стиснула губи, майже зупинившись на мить, але потім продовжила рух. Її кроки стали більш жорсткими, і кожен звук підборів здавався стуком гніву, що накопичувався в ній.

— "З нею потрібно поговорити, " — подумала вона, відкриваючи двері до класу. — "І бажано, щоб поруч не було цих хранителів. Вони тільки все ускладнять."

Вона сіла за стіл, поставила перед собою книги й удала, що зосереджена на паперах. Але її думки були повністю зайняті Ярою. Вона згадувала її погляд, упевнений і водночас наївний. Це не той погляд, який Олена очікувала побачити в маленької відьми, яка має стати частиною їхнього світу.

— "Що ж, можливо, вона просто ще не розуміє всієї правди, " — думала Олена, машинально гортаючи сторінки підручника. — "Може, з нею ще можна говорити."

Олена вирішила, що знайде момент, щоб поговорити з Ярою. Вона мала спробувати достукатися до неї ще раз, пояснити свою позицію. Але цього разу потрібно бути обережнішою. Хранителі завжди тримаються неподалік, і будь-який необережний крок може обернутися проти неї.

— "Вона мусить зрозуміти, " — шепнула Олена собі під ніс, відчуваючи, як гнів поступається місцем рішучості. — "Рано чи пізно вона зрозуміє, що хранителі — не ті, за кого себе видають."

Наступний урок здавався їй нескінченним. Олена терпляче чекала, коли зможе знову побачити Яру. І цього разу вона зробить усе, щоб та зрозуміла правду — навіть якщо для цього доведеться піти на ризик.

Олена відчула, як її терпіння тонкою ниткою починає рватися, але вона змусила себе зберігати спокій. Яра стояла перед нею, виглядала спокійною й упевненою, а її слова лише підливали масла у вогонь.

— "Знову древні боги Києва, отямтеся, пані Олено, " — спокійно, але твердо сказала Яра. — "Досить жити в минулому. Якщо ви забули, зараз 2010 рік. Хранителі вже не ті, що були раніше. Як, до речі, і відьми."

Олена примружила очі, її обличчя залишалося нейтральним, але у виразі було щось жорстке.

— "Ти така молода й наївна, Яро, " — тихо сказала вона, роблячи ще один крок до дівчини. — "Ти думаєш, що все змінилося? Що минуле можна просто стерти? Що ті, хто страждав через хранителів, просто забудуть усе це?"

Яра підняла підборіддя, дивлячись Олені прямо в очі.

— "Я думаю, що минуле може залишитися там, де йому місце. У минулому. Зараз світ інший. Ми не повинні постійно озиратися назад і повторювати старі помилки. Ми маємо рухатися вперед."

Олена зітхнула, її руки злегка затремтіли від емоцій, які вона намагалася придушити.

— "Ти не розумієш, про що говориш, " — її голос став гострішим. — "Ти нічого не знаєш про те, що ми втратили. Про те, що нам довелося пережити через ваші так звані 'нові' хранительський ідеали."