Світло проти тіні"

Влад і Іван прибули вчасно. Я побачила їхні силуети, коли вони швидко наближалися до мосту. Навіть у темряві було видно, як їхні амулети засвітилися, немов відбиваючи силу, яку вони готові були застосувати. Влад першим ступив під світло ліхтарів, його очі блищали рішучістю.

— Залиште це нам, мала, — сказав він, швидко оцінюючи ситуацію. Його голос був спокійним, але в ньому відчувалася та сама впевненість, яка завжди змушувала мене вірити, що все буде добре. Іван, який тримав у руках невеликий артефакт, схожий на скляну кулю, зробив крок уперед і став поруч із Владом.

— Яро, ти молодець, що зупинила його, але тепер краще відступи, — промовив він, не відриваючи погляду від постаті Вія. Єгор, який досі стояв поруч зі мною, виглядав приголомшеним. Його очі були широко відкриті, а дихання збилося. Я торкнулася його плеча, намагаючись заспокоїти. — Все буде добре, — сказала я тихо.

— Влад і Іван впораються. Ти просто тримайся поруч і не відходь від світла. Вій, який досі тримався у тінях, зробив крок уперед, його фігура здавалася ще більш загрозливою. Його голос прозвучав, наче шепіт у нічному вітрі:

— Хранителі... Ви завжди думаєте, що можете перемогти. Але цього разу все буде інакше.

— Справді? — Влад зупинився за кілька кроків від Вія. Його амулет засвітився яскравішим світлом, і із нього появися посох

Світло, що вирвалося з амулета, почало згущуватися, утворюючи в руках Влада посох. Він виглядав масивним, із витонченими рунами, що мерехтіли золотом уздовж його поверхні. Енергія навколо посоха вирувала, наче готувалася до удару.

— Справді? — повторив Влад, його голос став глибшим, більш резонуючим, коли він стиснув посох обома руками. — Подивимося, чи зможеш ти впоратися з цим.

Вій зробив ще один крок уперед, і я побачила, як навколо його постаті згустилася тінь, яка стала майже матеріальною. Здавалося, тіні рухалися самі по собі, готові атакувати в будь-який момент.

— Ви можете намагатися, хранителі, — загарчав він, його голос нагадував скрип заліза. — Але ця битва — лише початок. Ви не зможете захистити її.

Його погляд ковзнув у мій бік, і в ту мить я відчула, як щось холодне проникає всередину, намагаючись посіяти страх. Але я стиснула зуби, не дозволяючи цьому взяти гору.

— Ти маєш справу не тільки з нею, — втрутився Іван, його артефакт спалахнув яскравим блакитним світлом, і повітря наповнилося дзвоном, немов хтось ударив у кришталевий дзвін. — Подивімось, наскільки ти гарний у тінях, коли ми принесемо трохи світла.

Він підняв кулю, і з неї вирвався промінь, який ударив прямо в простір навколо Вія. Тіні, що оточували його, почали відступати, наче відчули небезпеку.

Вій застогнав, його фігура трохи похитнулася, але він не здався. Його руки піднялися, і з темряви вирвалися чорні, схожі на щупальця стріли, які спрямувалися до Влада та Івана. Ті вчасно зреагували: Влад використав посох, щоб створити бар’єр, а Іван активував свою кулю, яка утворила щит навколо них.

— Тримайся позаду, — різко сказав Влад, не озираючись до мене. — Ми це закінчимо.

Я з Єгором відступила ще далі, стискаючи його руку. Він виглядав збентеженим і явно хотів зрозуміти, що відбувається, але я знала, що зараз не час для пояснень.

Битва набирала обертів. Вія оточували тіні, але кожна їхня спроба пробитися крізь світло наштовхувалася на магію Влада та Івана. Їхня злагодженість у роботі була вражаючою — удари посоха поєднувалися з потоками енергії кулі, наче вони були одним цілим.

— Ти не переможеш, — сказав Влад, роблячи крок уперед. Його голос був спокійним, але в ньому відчувалася міць. — Ми — хранителі, і ми захищаємо цей світ. Навіть від таких, як ти.

Здавалося, що Вій почав втрачати свою силу. Тіні навколо нього почали розсіюватися, а його постать стала менш чіткою. Але він не здавався. Його очі спалахнули червоним світлом, і я відчула, як повітря навколо стало важчим.

— Це ще не кінець, — прошипів він. — Ви можете виграти цей бій, але війна тільки починається.

З цими словами його фігура розчинилася в тінях, які зникли, наче їх ніколи й не було.

Настала тиша. Лише світло від амулетів Влада та Івана продовжувало освітлювати ніч.

— Закінчили, — сказав Влад, опускаючи посох, який розчинився в його руках, повернувшись до амулета.

Іван підійшов ближче до нас, його обличчя було серйозним, але в очах читалася втома.

— Ви в порядку? — запитав він, оглядаючи мене і Єгора.

— Так, — відповіла я, хоча відчувала, як мене все ще трясе. — Дякую.

— Ну що ж, — сказав Влад, дивлячись на мене з м’якою усмішкою. — Мала, ти гарно впоралася. Але наступного разу повідомляй про такі проблеми раніше, зрозуміла?

Я кивнула, усміхаючись у відповідь. У цей момент я зрозуміла, що, попри весь страх і небезпеку, ми не самі. І разом ми завжди зможемо впоратися.

Влад і Іван прибули вчасно. Я побачила їхні силуети, коли вони швидко наближалися до мосту. Навіть у темряві було видно, як їхні амулети засвітилися, немов відбиваючи силу, яку вони готові були застосувати. Влад першим ступив під світло ліхтарів, його очі блищали рішучістю.

— Залиште це нам, мала, — сказав він, швидко оцінюючи ситуацію. Його голос був спокійним, але в ньому відчувалася та сама впевненість, яка завжди змушувала мене вірити, що все буде добре.

Іван, який тримав у руках невеликий артефакт, схожий на скляну кулю, зробив крок уперед і став поруч із Владом.

— Яро, ти молодець, що зупинила його, але тепер краще відступи, — промовив він, не відриваючи погляду від постаті Вія.

Єгор, який досі стояв поруч зі мною, виглядав приголомшеним. Його очі були широко відкриті, а дихання збилося. Я торкнулася його плеча, намагаючись заспокоїти.

— Все буде добре, — сказала я тихо. — Влад і Іван впораються. Ти просто тримайся поруч і не відходь від світла.

Вій, який досі тримався у тінях, зробив крок уперед, його фігура здавалася ще більш загрозливою. Його голос прозвучав, наче шепіт у нічному вітрі: