"Новий союзник, старі проблеми

Вечір лише розпочався, а відчуття незручності та напруги, які приніс із собою новий гість, уже заполонили весь простір. Іван стояв посеред нашого двору, з виглядом людини, яка вже виграла всі битви, ще навіть не розпочавши їх. Його самовпевнена усмішка лише додавала мені головного болю. — Ну що ж, Іване, раз ти тут, перевірмо, на що ти здатний, — сказав я, схрещуючи руки на грудях.

— У нас тут свій порядок речей. Якщо хочеш бути частиною команди, маєш показати, чому тебе заслали саме до нас

. — Без проблем, — кивнув Іван, знімаючи куртку і кидаючи її на лавку.

— Що потрібно зробити? Я глянув на Яру, яка з цікавістю спостерігала за цією сценою, крутячи свій ніж між пальцями.

— Для початку, подивімось, чи вмієш ти працювати з магією. Ось, наприклад, захисний бар'єр. Зробиш? — я кивнув у бік відкритої ділянки двору. Іван глянув на мене так, ніби це було дитяче завдання, і спокійно витягнув зі своєї кишені невеликий кристал. Здавалося, він знав, що робити. Зосередившись, він підняв руку, і через кілька секунд навколо нього засвітився тонкий прозорий бар'єр. Світло пульсувало, нагадуючи дихання.

— Задоволений? — запитав він, не зводячи погляду з мене. — Непогано, — відповів я, злегка кивнувши. — Але це лише базові речі. Як ти поводишся в бою? Іван лише усміхнувся.

— Хочеш перевірити? — запитав він із викликом у голосі. Яра схопилася з місця, сповнена ентузіазму.

— Бій? О, це буде цікаво! — вона швидко підійшла до нас, ховаючи свій ніж у кишеню. — Давайте так: якщо Іван виграє, Влад визнає, що помічник йому потрібен. А якщо Влад переможе... ну, тоді Іван муситиме визнати, що перебільшив свої здібності. — Ідеально, — погодився Іван, дивлячись на мене.

— Згоден? Я не був у захваті від цієї ідеї, але це виглядало як гарна можливість зрозуміти, на що він здатен.

— Гаразд, — зітхнув я, вийшовши на середину двору. — Тільки не намагайся вбити мене, добре? У Яри вже досить проблем, щоб ще й ховати моє тіло. Яра захихотіла, але Іван лише знизав плечима. — Обіцяю, це буде чесний поєдинок. Ми зайняли позиції, і Яра відступила на безпечну відстань.

— Починайте! — вигукнула вона. Іван миттєво кинув у мене потік енергії, який я ледве встиг відбити своїм бар'єром. Вибух прогримів так, що листя з дерев злетіло у повітря. Його рухи були швидкими, але не хаотичними — це було видно одразу: він добре знав, що робить. Я зібрав свої сили та відповів контратакою, посилаючи в його бік хвилю світла. Він ухилився, але я помітив, як його очі на мить засвітилися зеленим. Це було щось нове.

— Ти не схожий на звичайного мага, — кинув я, ухиляючись від його чергового удару.

— А ти думаєш, чому мене сюди відправили? — відповів Іван, роблячи випад вперед. Ми обмінялися ще кількома ударами, і я почав розуміти, що він не просто впевнений у собі — він має для цього підстави. Його техніка була відточеною, а сила — добре контрольованою. Через кілька хвилин Яра зупинила нас.

— Гаразд, хлопці, вистачить! Ви вже тут майже весь двір розвалили! — вона підняла руки, стоячи між нами.

— Влад, ну що скажеш? Я втомлено витер піт із чола і кивнув. — Гаразд, Іване, ти мене вразив. Може, ти й справді тут не зайвий. Іван усміхнувся, ніби це був його план із самого початку. — Тобі ще сподобається працювати зі мною, — сказав він, піднімаючи свою куртку. Яра розсміялася і підморгнула мені.

— Ну що, брате, схоже, у нас тепер не просто "команда мрії", а справжня команда. Я лише зітхнув. "Що ж, — подумав я, — можливо, це і справді буде цікаво". Іван, схоже, остаточно почувався у своїй тарілці. Він перекинув куртку через плече, мов у фільмі, і направився до дому, кидаючи фразу на ходу: — Ну що, де тут моя кімната? Думаю, ми будемо чудово уживатися. Яра, не втримавшись, засміялася: — Влад, якщо він такий спритний, як у бою, тобі точно доведеться поступитися йому своєю кімнатою. — Ще чого, — пробурчав я, струшуючи пил з одягу після нашого "поєдинку" . — У мене й так мало простору в житті. Йому вистачить гостьової кімнати. Іван обернувся, його посмішка стала ще ширшою. — Не хвилюйся, Влад. Я не заберу твоє ліжко. Хоча, якщо так буде зручніше.. . — Не починай, — перебив я, вирушаючи слідом за ним у будинок.

— Ти тут новачок, і хоч би як ти вмів вражати нас своїми трюками, у мене все одно залишається останнє слово.

— О, тоді тобі доведеться сказати це слово багато разів, — відповів він, не припиняючи усміхатися. За вечерею Ми сиділи на кухні, і мама, як завжди, створювала атмосферу тепла та затишку. Вона, здавалося, одразу знайшла спільну мову з Іваном, розповідаючи йому про нашу сім'ю. Іван, і собі, поводився максимально ввічливо та навіть трохи чарівно, хоча я помічав, як час від часу він кидає хитрі погляди на мене та Яру.

— То, Іване, — запитала мама, ставлячи на стіл свіжий чай.

— Звідки ти? Чим займався до того, як тебе призначили сюди? Іван удав, що надовго замислився.

— Я багато подорожував. Спочатку жив у Львові, потім у Харкові. Допомагав із місцевими проблемами. Але Київ — це щось особливе. Я радий, що тепер можу бути частиною цього міста

. — О, подорожі — це чудово! — мама усміхнулася, глянувши на мене. — Може, Владислав тепер теж більше рухатиметься. А то весь час робота, звіти... Я лише закотив очі. — Мамо, ми не плануємо екскурсій. Ми працюємо. Яра, яка до цього часу мовчала, нарешті вирішила втрутитися. — Влад, ти завжди такий серйозний. Може, Іван привнесе трохи гумору у твоє життя?

— Гумор? — я глянув на сестру, а потім на Івана, який виглядав дуже задоволеним.

— Якщо він не почне перетворювати все на цирк, то, можливо, я навіть це переживу. Іван підняв чашку чаю, ніби тостуючи:

— Не переживай, Влад. Ми чудово доповнюємо одне одного. У тебе — стратегія, умене-імпровізація. Це ідеальний баланс. Яра засміялася:

— Схоже, у тебе з’явився не лише помічник, а й конкурент у сарказмі. Я лише зітхнув. Пізніше ввечері Я вирішив показати Івану нашу базу — невеликий кабінет на задньому дворі, прихований за чарівним бар'єром. Там зберігалися всі наші книги, артефакти та необхідне для роботи. Іван уважно розглядав кожен предмет, але його найбільше зацікавила карта міста, на якій світилися магічні точки. — Це що, магічні вузли? — запитав він, нахилившись ближче.