Проєкт із котиками та дещо більше

 Коли я зайшов до батькового кабінету, щоб працювати я застав Яру і Єгора причому сестра лежала на полу закинувши ноги на диван і працювала щось на планшеті, а Єгор зручно вмостився на тому ж дивані працюючі на комп'ютері причому его погляд то і діло ковзав то по ніжках сестри то по її зосередженому обличчю. Я зупинився у дверях, намагаючись зрозуміти, що відбувається.

— Це що, новий офіс? — запитав я, перехрещуючи руки на грудях.Яра навіть не підняла очей, відповідаючи своїм звичним тоном: — АА що, у нас є ліміт на користування кабінетом?Єгор трохи напружився, але швидко виправився, удав, що повністю зосереджений на екрані.

— Ми тут працюємо над одним проєкт для школи, — поспішив пояснити він.

— Проєкт? — підозріло перепитав я, поглядаючи на їхню імпровізовану робочу станцію.

— Це той проєкт із котиками чи щось нове?Яра хмикнула, нарешті відклавши планшет.

— Котики — це минуле. Зараз ми працюємо над серйознішими речами. — II що ж це за "серйозніші речі"? — поцікавився я, підходячи ближче.Єгор глянув на Ярославу, ніби шукав у неї підтримки, але вона лише знизала плечима:

— Скажи йому, він усе одно дізнається.

— Ми створюємо шкільний портал із додатковими навчальними матеріалами, — почав пояснювати Єгор, намагаючись виглядати професійно.

— Щось на зразок інтерактивного посібника для учнів.

— І знову котики? — не втримався я, кидаючи погляд на екран, де справді миготіло щось схоже на анімовану мордочку.

— Котики — це просто тест, — пояснила Яра, сівши рівніше. — Але взагалі-то це важливий проєкт. Учні зможуть самі створювати матеріали для навчання, додавати свої приклади, працювати разом.

— Ну, звучить непогано, — визнав я, хоча все ще залишався настороженим. — Але чому ви обрали саме батьків кабінет для цього?

— Бо тут найкращий інтернет і зручні меблі, — безтурботно відповіла Яра, повертаючись до планшета. — АА ще ти завжди тут нас знаходиш, щоб сказати, що ми "знову щось замислили", — додав Єгор із легким усміхом.Я тільки зітхнув. Здається, моя молодша сестра вміла знайти спосіб перетворити будь-яку ситуацію на щось зовсім неочікуване.

— Добре, працюйте, тільки без фокусів, — сказав я, відходячи до своєї частини кабінету. — Але якщо я дізнаюся, що цей "портал" раптом змусив нашу систему оцінок ставити п'ятірки автоматично, то будуть серйозні розмови.

— Обіцяємо, тільки навчання, — серйозно відповіла Яра, але я знав, що це ще не кінець її витівок.Єгор знову повернувся до свого комп'ютера, і я помітив, як він, хоч і намагається не показувати, продовжує кидати швидкі погляди на мою сестру. Що ж, здається, ці двоє також влаштують мені чимало цікавих моментів у майбутньому. Єдине що мені стало цікаво коли ці двоє переступлять нарешті миру між дружбою і коханням це питання хвилювало мене не менше, ніж усі їхні проєкти разом узяті. Відверто кажучи, я давно помічав, що між Ярою і Єгором є щось більше, ніж просто дружба. Ці погляди, випадкові дотики, спільні жарти — усе це було аж надто очевидним.З одного боку, я розумів: вони ще молоді, у них попереду багато часу. Але з іншого боку, як старший брат і той, хто вже бачив трохи більше в цьому житті, я хвилювався. Чи розуміють вони, наскільки крихким може бути перехід між дружбою і коханням? Чи готові вони до змін, які це принесе?Але, мабуть, найбільше мене хвилювало те, що ці зміни неминуче вплинуть на нашу нову "команду". Якщо вони справді наважаться переступити цю межу, як це вплине на нашу роботу як хранителів? Чи не стане це джерелом зайвих конфліктів і напруги?Я дивився, як Єгор щось пояснює Ярі, а вона, примруживши очі, уважно слухає, час від часу запитуючи про щось. Їхні голоси зливалися в тихий, але приємний фон, і на мить я навіть забув про свої побоювання."Що ж, — подумав я, — можливо, це і є та гармонія, якої нам бракувало. Хай ідуть своїм шляхом. Головне, щоб цей шлях не вів до катастрофи".Я залишив їх у кабінеті, дозволяючи собі трохи дистанціюватися. Адже, як би я не хвилювався, я розумів, що це їхнє життя. І, як старший брат, я міг лише спостерігати та бути поруч, коли це буде потрібен

— Ну-ну що у них там перше що спитала мати відриваючись від карт таро

— Все в межах пристойного запевнив її я .Тут треба сказати що мама була романтиком і все ще вірить у "долі, написані зірками". Її захоплення таро й астрологією стало сімейним анекдотом, але, чесно кажучи, інколи її передчуття були напрочуд точними.

— В межах пристойного? — перепитала вона, трохи примруживши очі, немов намагаючись побачити за моїми словами більше, ніж я казав. — Владиславе, ти ж розумієш, що вони вже не діти? Їхні почуття можуть бути сильнішими, ніж ти думаєш

. — Мамо, вони поки що зайняті своїми проєктами, — відповів я, спокійно сівши поруч із нею. — І, здається, обидва більше переймаються програмуванням, ніж своїми емоціями.Мама усміхнулася, відкладаючи свої карти.

— Це ти так думаєш, бо сам боїшся змін. Але, Владиславе, не забувай, що життя часто підкидає нам несподіванки.Я задумався. Вона мала рацію. Я завжди прагнув контролювати ситуацію, бути на крок попереду, але іноді треба було дозволити всьому йти своєю чергою.

— Знаєш, мамо, — нарешті сказав я, — може, це і є те, чого їм зараз потрібно. Вони ростуть, і я не можу все тримати під контролем. Але якщо вони переступлять межу... Я просто хочу, щоб вони були готові до наслідків.Мама схвально кивнула.

— Вони знайдуть свій шлях, Владиславе. А твоя роль — бути поряд і підтримувати, якщо їм знадобиться допомога.Ми обоє замовкли, кожен поринувши у свої думки. Я згадав, як мама вчила мене, що хранителі — це не лише ті, хто захищає місто від темряви, але й ті, хто береже баланс у власному житті та в житті своїх близьких. Можливо, настав час застосувати це правило і до себе

. — Ну добре, — нарешті промовила мама, беручи свої карти до рук. — Але якщо що, я буду першою, хто дізнається, якщо там зароджується щось більше.

— Договорилися, — усміхнувся я, підводячись.В кабінеті Яра і Єгор усе ще працювали. Їхні тихі розмови й сміх створювали атмосферу затишку. І хоча я й не міг передбачити, що буде далі, я знав, що ми впораємося разом, яким би складним не був шлях попереду.