Ніч, що змінює все

Привіт ви напевно питайте  що цей симпатичний блондин забув посеред нічного Києва з дивним посохом в руках все просто о доречі де мой манери я Владислав і я хранитель міста Києва, а ця кракозябля що стоїть пред мною самий справжній демон .Дозвольте пояснити хто такі хранителі . Хранителі це люди, які присвятили своє життя захисту рідного міста від того, що звичайне око не побачить, а звичайний розум не осягне. Ми — щит між світом людей і тим, що ховається у темряві. Хранителі існують вже століттями, хоча про нас мало хто знає. Наша робота — непомітна, але важлива.Сьогоднішня ніч не виняток. Це одна з тих ночей, коли старі легенди оживають, а Київ, з його древніми пагорбами та могутніми ріками, знову стає ареною боротьби між світлом і пітьмою.Колесо з солі? Це не декорація, це бар'єр. Старий, як сам Дніпро, але досі дієвий. Без нього я б навряд чи вижив, бо сьогодні вийшло те, що не мало б прокидатися.Хто я? Як я став хранителем? Це довга історія, але коротко — я народився у цьому місті, і Київ сам мене обрав . Я знаю що ця " робота " спадкуються, але даному випадку .Я не вибирав це життя, воно вибирало тебе. І повірте, бути хранителем — це не тільки честь, але й тягар, який часом стає нестерпним.

То що ж сьогодні мене тримає тут, під зоряним небом, в колі з солі? Давайте просто скажемо — якщо я програю, Київ ніколи більше не побачить світанку. Хранителів завжди двоє сам хранитель зазвичай хлопець зі здібностями і його відьма, хоча бувають і винятки у Львові, наприклад хранителі хлопці де моя відьма спростите ви щож відповідь просто її не стало минулому  році, а нову мені шукати нема бажання . Я якраз розмірковував  як здолати цього демона коли его скували невидимі кайданки, а заді нього стояла дівчина, хоча на ній був каптур ці рожеві пасма я де завгодно пізнаю це Ярослава моя молодша сестра яка повинна мирно спати як належить 15 річним дівчатам, а не бігати по нічному Києву тим паче коли вилізла всяка нечисть .

--- А ось і відьма, а ти казав що працюєш сам ну не чого прихлопну обох засміявся демон

--Хлопавка за маленька .Жостко відповіла  Яра так наче говорила зі своїм однокласником який її діставав зі своїми підкатами .Звідки Я знаю тому, що одна її вчителька постійно жаліється на неї все тому, що Яра її синочку гарбуза дала . А я знаю тому, що я стажер в школі де учиться Ярина

— Ярослава не дражни его він і так обіжну долю.

— Тоді йому к психологу треба що скажеш брате ти як майбутній психолог що порадиш

— Як майбутній психолог, я б порадив йому спершу розібратися з комплексами та прийняти своє "демонське" єство, а потім, можливо, почати медитації для зняття агресії, — відповів я, не стримуючи сарказму.Демон засичав, блискаючи очима, немов хотів прожарити нас одним лише поглядом. Колесо з солі трохи підсвітилося, утворюючи бар'єр, але його дія могла бути короткочасною.

— А ти дотепний. Шкода, що твій гумор сьогодні нікому не допоможе, — процідив демон, смикаючись у невидимих кайданах.

— Ну, хіба що мені, — втрутилася Ярослава, обійшовши мене і ставши поруч із соляним колом. Її каптур трохи зсунувся, і тепер було чітко видно ті рожеві пасма, які завжди доводили маму до шаленства.

— Яра, ти розумієш, що зараз не місце для жартів? Це демон, а не твій однокласник, — суворо наголосив я, намагаючись не втратити контроль над ситуацією.

— Зрозуміло, що не однокласник, бо мій однокласник хоча б намагається бути смішним, а цей лише погрожує, — парирувала вона, ніби зовсім не помічаючи небезпеки.Демон завив, але цього разу не від злості, а радше від розгубленості. Здається, моїй сестрі вдалося вибити його з рівноваги, і тепер у мене з'явився шанс.

— Слухай, Яра, ти дійсно вирішила стати відьмою чи це такий... імпровізований дебют? — запитав я, підіймаючи посох, який тимчасово став єдиною нашою зброєю

.— Я не вирішила. Це ти мене втягнув у це, коли вирішив битися сам. Хтось же має тебе врятувати, — відповіла вона, змахнувши руками.І тут відбулося щось дивне: соляне колесо спалахнуло яскравим світлом, а демон закричав так, що навіть я на мить закрив вуха.

— Що це було? — видихнув я, поки демон розтанув у повітрі, залишаючи по собі лише запах гару.

— Інтуїція, брате. Вона в нас сімейна, — сказала Яра з усмішкою, хоча її голос тремтів.Ну, тепер усе стало ще цікавіше. Схоже, моя молодша сестра не просто прийшла сюди заради "захисту брата". Вона прийшла, щоб зайняти місце справжньої хранительки.Я стояв посеред ночі, дивлячись на те, як моя молодша сестра, здавалося б, випадково розібралася з демоном, який кілька хвилин тому здавався мені серйозною загрозою. У повітрі ще витав запах озону, а соляне колесо повільно гасило своє сяйво, повертаючись у стан спокою.

— Слухай, Яро, я тебе серйозно питаю: звідки ти знаєш, що робити? Це ж не так просто. Інтуїція — це, звісно, добре, але тут більше схоже на те, що ти знала, що робиш, — сказав я, відчуваючи, як напруження поступово спадає.

— Ти мене недооцінюєш, — відповіла вона, закладаючи руки за спину  удала, що їй усе це байдуже. — Я спостерігала за тобою, коли ти думав, що я просто тиняюся без діла. І трохи читала твої книжки...

— Які книжки? — насторожено перепитав я.

— Ну, ті старі, що в тебе в кімнаті лежать. Зі шкіряними обкладинками та незрозумілими символами. Дуже цікаві, до речі, якщо розібратися. Тільки латина в тебе — жахлива, — вона усміхнулася, немов нещодавно не мала справи з демонічною сутністю.

— Ярославо! Ти жартуєш? Це не для дітей! — вибухнув я, хоча, чесно кажучи, більше був вражений, ніж злий.

— Ну, вже ніби не дитина. І як бачиш, цілком справляюся, — вона кинула на мене самовпевнений погляд, але я помітив, як тремтять її руки.

— Справляєшся, кажеш? Це був один демон. А ти знаєш, що буде, якщо ти помилишся? Знаєш, чим це закінчується? — я зробив крок до неї, і вона різко відвела погляд.

— Знаю. Я все це знаю, — тихо відповіла вона, тепер уже без сарказму. — Але я не можу залишити тебе одного, Влад. Ти завжди думаєш, що маєш впоратися сам, але це неправильно.Її слова вдарили сильніше, ніж будь-яка демонічна атака. Вона мала рацію. Я дійсно звик тримати все на собі, навіть після того, як втратив попередню напарницю. Але зараз, дивлячись на свою сестру, яка стояла тут, готова боротися, я зрозумів, що, можливо, вона має більше права бути поруч, ніж я хотів визнавати.