Глава 13

– Ох, яка я незграбна, – жінка дістала посіріле рядно та почала витирати стіл. Марк зробив кілька ковтків напою й у роті одразу заперчило. Пекуча рідина розтеклася горлом та обпалила груди. Чоловік поклав порожню склянку на стіл та хижо зіщулив очі:

– Вибачте, не розчув вашого імені.

– А я його і не казала, - жінка продовжувала витирати стіл почервонілою тканиною. Не поспішала виказувати своє ім’я і Марк, з натиском у голосі, продовжив допит:

– І все ж хотілося б його дізнатися.

– Навіщо? Нам разом свиней не пасти, – вона перевела погляд на порожню склянку Акилини та задоволено посміхнулася.

– Мені ж потрібно якось до вас звертатися.

– А ти називай мене прекрасна незнайомка. Чи не така я вже й прекрасна?  

Вона розправила плечі та підняла голову. Нарешті Марк зміг роздивитися її обличчя. Зморшкувате, старе, шкіра покрита жовтими плямами, а з бороди стирчали поодинокі сиві волоски. Проте, найхимернішим виявилося її око. Одне, велике, випукле, розміщувалося посеред лоба та запитально дивилося на чоловіка. Марк стиснув губи та склав пальці в кулаки. Тепер всі пазли склалися і стала зрозуміла неохайність у будинку, незграбність жінки, та її дивна поведінка. Лихо. Вони завітали до Лиха. Це аж ніяк не гостинний прийом і жінка підтвердила такі здогади своїми словами:

– Тепер жалкуєш, що натрапив на мою хатину? Давно мені не траплялася така велика здобич!

Марк знав - позбутися Лиха важко і практично неможливо. Нещастя супроводжуватимуть жертву Лиха до самого кінця. Проте, його лякало не це. Сподівався, що його підозри залишаться лише старими легендами. Відчув, як до нього тулиться Акилина. Дівчина боялася і шукала захисту. Чоловік насупив брови та не виказував й крихти страху:

– Рано радієш. Якщо ти придивишся уважніше, то побачиш, що перед тобою не звичайні люди. Ти для нас не загроза, – Марк демонстративно почав часткову трансформацію та випустив кігті з оброслих шерстю пальців. Перетворення далося важко. Щось блокувало його магію й не дозволяло вийти назовні. Чоловік намагався не показувати свого збентеження. Говорив впевнено, наче присутність Лиха, його зовсім не турбувало, – не хвилюйся, я тебе не чіпатиму. Ти нас гостинно прийняла.

У відповідь, Лихо голосно розреготалося:

– О, повір, я не хвилююся про таке. Єдине, що мене зараз цікавить, це те, чи  буде жорстким ваше м’ясо на смак.

Арктичний холод пробігся спиною Марка. Хвилювання за дівчат засіло у серці й тиснуло важким тягарем. Чоловік вичавив з себе зухвалу посмішку:

– Мабуть, ти знаєш, що вбити мене може лише особлива зброя, то ж ти нічого мені не заподієш.

Кожне слово затягувало у груди, а голос зникав і звучав надто хрипло. Утримувати часткову трансформацію ставало важче, й зрештою, рука Марка набула людського вигляду. Лихо застрибало на місці та знову розреготалося. Моторошний сміх лунав у кімнаті й викликав раптову тугу на серці. 

– Мабуть, це ти ще не зрозумів, у яку халепу потрапив. Мене тобі не спекатися. Звісно, я знаю про топірець, але підживитися твоєю магією нічого не завадить. Дівчат із задоволенням зварю у казані, хоч вони й сухоребрі, – Лихо, наче щось згадало, вхопилося руками за голову, – ой, скоро вода закипить, а м’ясо досі не розпатране.

Жінка хижо поглянула на дівчат і поселила тривогу у душі Марка. Йому хотілося заховати їх у безпечний найвіддаленіший куток. Лихо взяло до рук ножа і чоловік зрозумів – час діяти. Хотів скочити з місця та перетворитися на чугайстра, проте власні ноги не слухалися. Попри всі старання вони залишилися незворушними. По тілу почали бігати невидимі мурашки. Язик затерп, Марк не міг вимовити й слова, так само як і поворухнутися. Тільки тепер помітив ліжко господині, складене з кісток тварин. Лихо всеїдне і не нехтувало людьми у своєму раціоні.

Перелякано перевів погляд на дівчат. Зелені очі Софії округлилися та виказували страх. З її вуст вирвався лише тихий стогін. Зморшкувате обличчя Лиха розтягнулося у посмішці та стало ще химернішим. Жінка, з ножем у руках, наблизилася до мавки та лагідно погладила її тильну сторону долоні:

– Ну, ну, не треба боятися. Не витрачай сил даремно. Розумієш, моя настоянка особлива і ти більше не зможеш ні говорити, ні рухатися. Не хвилюйся, жити у такому стані тобі залишилося не довго, так само як і твоїм друзям.

Лихо забрало руку назад й позбавила мавку своїх липких дотиків. Поклала ножа на стіл, зігнулася і витягла з-під лавки топірець. Марк вчепився поглядом у руків’я, з острахом шукав знайомі виграновані символи на забрудненому кров’ю лезі. Підозрював, це і є той топірець, що здатний вбити будь-яку магічну істоту. Затамувавши подих, безпорадно спостерігав, як Лихо замахнулося зброєю на Софію і розумів, єдиний шанс на порятунок - це Степан.

Степан, у вигляді вітру, поспішав до тієї, поруч з якою його серце квітло. Компас привів до людини, з якою чугайстер вже був знайомий. Здавалося, це найгірший з усіх варіантів. Омелько ненавидів усіх істот, які хоч трохи пов’язані з магією і мав на них вплив. Степан впевнений – цей чоловік артефакту не віддасть і навіть не обміняє, тому вирішив діяти хитрістю. Хотів знайти інший артефакт, проте компас вперто показував тільки на той, що належав Омелькові. Степан розумів – самому йому не впоратися, тому доведеться звертатися до Марка.

Вітер проник крізь вузьку щілину дверей та опинився у теплій хаті. На столі горіла свічка, у пічці тріскотіли дрова, а у повітрі витав аромат смачної їжі, від якої скручувало голодний шлунок. Мавка поралася біля печі й ложкою помішувала щось у каструлі. Степан перетворився на людину та постав перед коханою повністю оголеним.  У долоні стиснув компас та широко розвів руки: