Глава 12

Дівчина припинила сміятися та посерйознішала. Мовчала, зневажливо дивилася на чоловіка. Марку не потрібно чути відповідь, він і так знав правду.  Не послаблюючи хватку, грізно насупив брови:

– Звільни тіло Софії. Негайно! 

– А то що? Вб’єш мене? – у її голосі відчувалася насмішка. Нахабно схопила Марка за руку та змусила забрати пальці від горла, –  не зможеш. 

Чоловік стиснув губи у вузеньку смужку. Розумів, поки вона у тілі Софії, то він і справді не зможе їй нашкодити. Тепер стало ясно, що намагалася сказати Софія біля містка. Якимось чином, вона змогла опанувати своє тіло й попередити його. Злився на себе, що не зрозумів її послання. Крижаним тоном обморозив босорканю:

– Що ти хочеш?

– Нехай Акилина зніме згарду, – у зелених очах мавки вигравали феєрверки. Вона вже святкувала перемогу. Мовчання Марка сприйняла по-своєму, – обирай, або відьма, або мавка. Все просто, Акилина знімає згарду і я звільняю тіло Софії. Якщо до мавки тобі байдуже, то я просто піду і ти залишишся з відьмою.

Акилина боязко схопила згарду, що висіла на шиї. Вчепилася у неї, як в останню надію, єдиний шанс на порятунок та зробила крок назад. Обирати між дівчатами Марк не міг і не хотів. Віддати Акилину, означало б довічне рабство у босаркані, а пожертвувати Софією не дозволяло власне серце. Повинен існувати інший варіант, але не знав, як змусити ворога покинути тіло мавки. Демонстративно вдався до часткової трансформації. Його рука обросла темною шерстю й на пальцях виросли довгі кігті. Схопив дівчину за комір сардака: 

– Не боїшся, що я оберу третій варіант і просто позбудуся від тебе?

Босаркиня, випробовуючи терпіння чоловіка, вдавано засміялася:

– Ти не зможеш мені нашкодити, хіба, відправиш свою подружку за грань. Зрештою, що ти за чугайстер такий? Хто, як не ти, захищатиме людей від мавок? Хутко роби свій вибір, інакше за тебе, його зроблю я.

Марк стояв непорушно. Тіло налилося свинцем і чоловік не міг поворухнутися. Розумів, потрібно врятувати Акилину за будь-яку ціну, але Софія… Софія! Він не міг пожертвувати нею, хоч і досі злився. 

– Я це зроблю, відійди, – Степан злегка відштовхнув Марка і той зробив крок убік. У подобі чугайстра, Степан здавався грізним, от тільки обличчя мавки не виказувало й нотки страху. Чугайстер схопив дівчину за руки й прохрипів:

– Давно мріяв це зробити. Не знаю чому, але ти мені не сподобалася ще з першої зустрічі. Мабуть, зробиш щось таке у майбутньому, за що тебе варто ненавидіти.

На вільній від шерсті долоні, з’явився сріблястий вихор. Він закручувався у лійкоподібний вир. Як тільки цей вихор торкнеться мавки, то вона одразу відправиться за грань. Марк не міг цього допустити. Усвідомив, якби не Софія, то він не став би чугайстром і міг би дозволити собі одружитися та стати сімейним чоловіком. Мимоволі глянув на Акилину. В її зелених намистинках, якими здавалися її очі, скупчилися сльози. у свідомість чоловіка увірвався регіт Софії:

– Давай, чого чекаєш? Знищ мене разом із мавкою, бо більше такого шансу не буде.

Цей заклик здавався підозрілим та породжував певні підозри. Степан сильніше стиснув руку мавки й раптом у її очах з’явилося прозріння. Вони стали ясними та переляканими. Дівчина заперечно похитала головою:

– Не треба, благаю. Марку!

Її голос - благальний, тремтячий, наче розбудив Марка зі сну. Софія жива! Вона бореться, її дух намагається витіснити босарканю з тіла. Безпорадно спостерігав, як вихор ледь торкнувся щоки мавки. Чоловік кинувся до Степана та схопив за руку:

– Ні, зупинися!

З дівочих грудей вирвався крик, а над головою утворився напівпрозорий згусток. Він закружляв та розчинився у повітрі. Марк більше не відчував опору від руки Степана. Пальці чоловіка стиснулися у кулак і вихор безслідно зник. Степан набув людської подоби та відійшов убік:

– Я б її не відправив за грань. Відколи у мене з’явилася Василина, я став м'яко сердечним. Це була гра для босаркані. Зрештою, вона повірила і звільнила тіло Софії. Гадаю, босаркиня повернулася до свого справжнього тіла, адже довго перебувати у безтілесній формі вона не може. Сили, щоб витіснити мій чи твій дух у неї немає, а Акилину захищає згарда.

Марк хотів, щоб Степан не помилявся. Прискіпливо глянув на Софію. Дівчина заховала обличчя в долоні й у неї на очах виднілися сльози. Це вперше Марк бачив, щоб мавки плакали. Дівчина тремтіла й здавалася невинною та беззахисною. Долонею витерла сльози з блідого обличчя та кинулася до Марка. Пригорнулася до його грудей та обійняла за плечі.

– Пробач, то була не я. Це жахливо, спостерігати за всім збоку, наче глядач, і не мати змоги нічого вдіяти. Не хотіла тебе штовхати, мої руки самі це зробили. Я намагалася попередити, повернути контроль над тілом, але не змогла. Босарканя виявилися сильнішою. А коли ти впав у річку… – Софія запнулася і з її вуст почулося схлипування.

Марк вірив у її щирість. Обережно поставив долоні на її лопатки та злегка притиснув до себе. Заспокійливо проводив пальцями по  голові дівчини, граючись з хвилястим волоссям:

– Я знаю. Не зміг зрозуміти одразу, що босарканя заволоділа твоїм тілом. Все добре, чуєш? – чоловік відхилився та поглянув у заплакані очі, – вона намагалася вкрасти компас, а отже застрягла у цьому часі так само як і ми.