Глава 11

Акилина сплеснула в долоні:

– А щоб тобі курка на ногу наступила! Навіть не встигла подякувати.

– Подякуєш потім. Відчуваю, це ще не остання наша зустріч. Марку, нам куди?

На запитання Степана, Марк змовчав. Простягнув долоню й уважно дивився на компас. Софія від нетерплячки швидко перебирала пальцями:

– Може я спробую? 

– Не варто, – Марк сильніше стиснув прилад у руці. Підвів голову й вказав пальцем на протилежний берег річки, – компас вказує туди.

 Чоловік невпевнено підійшов до урвища та глянув униз. Стояв на вершині скали, а під нею протікала бурхлива річка, – далеченько падати. 

Степан наблизився до Марка й загородив його собою від допитливих поглядів Софії. Оцінивши висоту, свиснув:

– Не будемо ми падати, тут неподалік є місток, от ним і перейдемо.

Чоловік пішов вздовж урвища й Марк невпевнено вирушив за ним:

– Точно близько? А то знаю я, твоє недалеко.

У відповідь, Марк почув лише смішок. Сподівався, що це не жарт русалки й  компас справді вказує напрямок до артефакту, а не просто зламаний. Чоловік поклав його до кишені й зверху приснув долонею. Почувався багатим купцем на ринку, за яким стежать злодії. Дівчата йшли поруч і їхні голоси доносилися до чоловіка. 

– Не хочеш зняти згарду? – спіймавши невдоволений погляд Акилини, мавка поспішно продовжила, – ненадовго, всього на хвилину. Вона частково блокує твою магію. Якщо зняти її на певний час, то це дозволить магії вивільнитися і ти станеш сильнішою.

– Ніколи про це не чула, – слова Софії викликали у відьми здивування. Мавка байдуже стиснула плечима:

– Це древні знання, майже ніхто про таке не знає. Подумай, всього на мить і магія вивільниться, наповнить твоє тіло.

– Мені не потрібно більше магії, цілком вистачає цієї. Я не ризикуватиму і не зніматиму згарди. Тим більше коли десь поруч на мене полює босорканя.

Акилина, наче шукала ворога, оглянулася довкола. Софія сильніше закуталася у сардак:

– Так отож, краще зняти згарду, поки ми всі тут і зможемо тебе захистити у випадку небезпеки. Ти перезарядишся і станеш сильнішою. Тоді тобі точно ніхто не зашкодить.

– Не знаю, ще ніколи не знімала згарду, – Акилина зупинилася та схопила прикрасу руками, наче боялася, що хтось у неї відбере згарду, – її мені подарувала бабуся, це родова згарда, вона захищала не одне покоління жінок у нашій родині. Не ображайся, але якби справді ця згарда блокувала магію, то мені було б про це відомо.

Акилина продовжила шлях, чим самим показуючи, що розмову завершено. Мавка злісно стиснула губи та наздогнала Марка. Мовчала й рухалася в такт його крокам. Її невдоволене сопіння перекрикував шепіт річки, що бурхливим потоком несла воду. Степан зупинився біля невеличкого містка й задоволено посміхнувся:

– Ну, що я казав – недалеко!

Марк кинув погляд на місток. Ним виявилася вузька підвісна кладка зі старими дошками, які почорніли від дощу. Вона злегка похитувалася від вітру та зовсім не викликала довіри. Під нею росли невисокі дерева, розкинулися гострі кам’яні брили та текла бурхлива річка. Чоловік скептично скривився:

– Ти впевнений, що ця трухлявина витримає нас?

– Звісно! Нею ходили ще коли я був молодий і жодного разу не виникало ніяких проблем.

Марк здивовано підняв брови догори. Він не уявляв скільки років Степану, адже на вигляд чугайстри завжди молоді й живуть довго. Чоловік трохи послабив комір та протер долонею шию:

– Ну все, нам кінець. Напевно ще динозаври ходили цим містком.

– Дуже смішно, – Степан вдав, що обурився та ступив на кладку. Вона одразу обізвалася неприємним скрипом. Чоловік, наче не почув цього, не втрачав ентузіазму, – я пройду першим, якщо ти боїшся. Витримає мене – витримає й вас.

– Гарно придумав, тим паче тебе не шкода, – Софія посміхнулася так, наче виграла у лотерею, – слідом піде Акилина, а ми з Марком – позаду. Такий варіант найбезпечніший.

Степан посміхнувся та впевнено продовжив рух. З кожним кроком місток розгойдувався сильніше, проте витримав чоловіка. Опинившись на протилежному боці, чоловік змахнув рукою, запрошуючи Акилину. Дівчина важко зітхнула:

– Сподіваюся, побачимося на іншій стороні.

Несподівано дівчина обійняла Марка. Дотик її рук запалив вогник у серці і його тіло наповнилося теплом. У ньому прокинулися давно забуті почуття й чоловік згадав, що живий та уміє відчувати. Невпевнено поклав долоню на її спину та швидко забрав, наче доторкнувся розпеченого заліза. Акилина відхилилася та уважно глянула у його обличчя, ніби хотіла побачити відповідь на німе питання. Марк насупився, не подобалися йому ці зелені очі, в яких хотілося розчинитися. Надто добре пам’ятав біль зради колишньої коханої, що обпікав душу. Холодно, не проявляючи жодних емоцій, кивнув на кладку:

– Йди. Успіху!

Акилина опустила голову та понуро підійшла до містка. Рухалася невпевненими обережними кроками. Марк не відводив погляду від тендітної дівочої постаті, що трималася за гнилі поручні. Софія стала поруч та обхопила руку, що прикривала кишеню з компасом: