Глава 9

Перед очима пронеслися картинки й все стало на свої місця. Вітання хлопця, що не притаманне цьому регіону, його сумнівна причина подорожі лісом, а найголовніше – за допомогою він звернувся саме до Степана, хоч Марк був з ним явно привітнішим. Поки чоловік завмер та непорушно, наче мозаїку, зводив факти докупи, відчув різкий біль у животі. Від несподіванки послабив хватку і босорканя вирвалася на волю. На снігу почали з’являтися нові сліди, які швидко прокладалися від Степана. Босорканя тікала, забираючи з собою компас та шанс на повернення Марка додому.

– Стій, кляте поріддя!

Очікувано, босорканя його не послухалася. Бачив, як компас віддаляється від нього та зникає за деревами. Степан не міг втратити артефакт, тому чимдуж кинувся слідом за невидимим ворогом. Наздоганяв і здавалося ще крок і він схопить негідницю. Перед очима з'явилася поляна вільна від снігу. Опале листя покривало землю. Компас завис поляною, а потім різко впав та занурився під почорнілим листям. 

Степан міцно стиснув губи. Розумів, босарканя заховала  компас. Боявся зробити зайвий крок, щоб не розтрощити компас і закляк на місці. Дивився на листя, в надії помітити хоч  частину компаса і прислухався до кожного звуку. Вирішив ризикнути й діяти навмання. Скочив у місце, де найбільш ймовірне перебування босаркані й натрапив на щось тверде. Вдався до часткової трансформації. Його рука покрилася шерстю, а на пальцях виросли гострі кігті. Вчепився пазурами у невидимого ворога й почув крик. Тепла кров з'явилася під нігтями й тоненькою цівкою потекла донизу. 

Степан зрозумів, що поранив хлопця у ногу. Відчув удар по голові, й босорканя штовхнула його. Не витримав рівновагу та впав на землю. Цим скористався ворог. Миттю перетворився на птаха та дзьобом взяв компас. Змахнув крилами й здійнявся у повітря. Намагаючись схопити втікачку, Стапан підстрибнув та витягнув руку. Гострі пазури, наче мечі, прорізали повітря у кількох міліметрах від крил птаха. Ноги чоловіка торкнулися землі й він безнадійно спостерігав, як компас зникає серед дерев. 

Приречено впав на коліна та зарився пальцями у волосся. Не розумів, як дозволив себе ошукати. З самого початку хлопчик здавався дивним, але навіть попри це, не викликав жодних підозр. Босорканя могла вселятися  у тіло людини та повністю його контролювати. Захистом від неї слугували особливі речі, як от згарди. Також, босорканя не могла підкорити істоту, сильнішу від себе. Чоловік впевнений, що управляти його тілом, вона не зможе. 

Степан не знав, як повернувшись, має подивитися в очі Марку. Чоловік йому довірився, попросив про допомогу, а він не впорався із завданням. Здавалося, Марк уже не повернеться у свій час. Кам’яними ногами Степан повертався назад. Навмисно сповільнював ходу, відтягував небажану мить зустрічі з присмаком гіркоти.  Ще не бачив людей, проте вже чув веселі голоси.  Наблизився і спостерігав за безжурною розмовою Акилини. Дівчина сиділа на колоді та щось захопливо розповідала. Марк помітив присутність Степана й гілкою, посунув жар до центру, де колись горіло багаття. Вогонь майже зник, тліли лише незначні рештки.

– Відвів малого додому? – голос Марка звучав весело. Степан опустив голову, й намагався не дивитися на чоловіка. Знав, своїми словами розіб’є останню надію на повернення в майбутнє. Шумно зітхнув та наважився на зізнання:

– Відвів, тільки то виявився не звичайний хлопець. Босорканя заволоділа його тілом. Звісно, довго перебувати у ньому вона не зможе, але їй вистачило часу, щоб украсти у мене компас.

– А щоб ти скис! – Акилина заховала рота долонею. Її зелені очі округлилися й виказували здивування, – як же так?

Степан розповів, як босарканя обманула його. Чекав побачити докір в очах Марка, проте чоловік лише опустив голову і мовчав. Степану здавалося, що краще б висловив усі претензії, ніж мучив мовчанням. Зрештою Марк не витримав очікувального погляду й порушив тишу:

– Навіщо босаркані компас? Я гадав у неї є артефакт, щоб повернутися у майбутнє.

– Можливо вона боїться, що ми відправимося у момент, який стане переломним та завдамо їй шкоду, – Софія  висунула своє припущення та підвелася з колоди. Акилина переплела пальці й поклала їх на коліна:

– Або босорканя й справді не може повернутися назад. Інакше, чому вона й досі тут? Ми збили її часову ціль, то що заважає босаркані скористатися артефактом знову й опинитися у потрібну їй мить? Пам’ятаю, вона розірвала коралі, напевно намистинки залишилися у майбутньому і ворог застряг у цьому часі разом з нами. 

Степан повільно провів пальцями вздовж вусів:

– Ймовірно, так воно і є. Нам потрібно, або схопити босарканю й відібрати компас, або знайти артефакт без компаса.

– Мені більше подобається перший варіант, – Марк стиснув руки в кулаки, – час негідниці відповісти за свої вчинки, проте навіть не уявляю, як її знайти.

– Ми звернемося по допомогу, – зацікавлені погляди присутніх належали Акилині. Дівчина відкинула назад перев’язану стрічкою косу, – попросимо лісовика допомогти нам.

– Ніколи, – Степан одразу заперечив, – у нас виник конфлікт і з того часу я з ним не спілкуюся. Тим більше, що цей ледар нічим корисним нам не буде.

– Він може знайти босарканю. Лісовик відчуває кожну істоту в лісі. Я його викличу.

Акилина підвелася з колоди й, готуючись до ритуалу,  заплющила очі та простягнула руки на рівень грудей. Стурбований голос Степана прокрався у свідомість: