Глава 8

Марк не хотів віддавати компас. Вбачав у ньому єдиний шанс на повернення додому, адже без нього знайти артефакт здавалося нереальним. У голові промайнула ризикована ідея. Розумів – він не має право на помилку. Зважився і не довго думаючи, викрикнув:

– Тримай! – жбурнув тризубець якнайдалі в озеро. Посох із шумом плюхнувся у воду та занурився на дно. Водяник одразу кинувся за ним.

Скориставшись тим, що русалка відволіклася, Марк схопив Софію за плечі та різко висмикнув з ворожих рук хвостатої. Русалка потягнулася за мавкою. Її рука, з довгими нігтями, зловилася за сардак. Відчувши легкий опір, Марк смикнув сильніше. Тканина не витримала й надірвалася. Русалка залишилася зі шматком сукна у долонях. 

Марк відчув різкий поштовх.  Не втримався на ногах і впав, вдарився спиною об холодну землю, потягнувши за собою Софію. Дівчина опинилася у нього на грудях. Підвела голову і у її смарагдових очах вирував переляк. Мокре волосся неприємно лоскотало шию чоловіка. З вогненних пасом стікали краплинки води та скочувалися під сорочку. Відчував тремтіння дівчини. Вона здавалася беззахисною, невинною, хотілося якнайшвидше її зігріти. Плюскіт води, змусив Марка отямитися:

– Тікаймо, хутчіше!

Софія швидко підвелася й чоловік зробив це саме. Водяник знаходився на середині озера й круговими рухами розмішував воду тризубцем. Здавалося, він колотить чай у гігантській чашці. Вода збовталася, наче змія, закрутилася у клубок й утворила лійкоподібний вир. Марк розумів, Водяник планує щось масштабне. Різко розвернувся та поспішив якнайдалі від берега. Схопив долоню Акилини, яка нерухомо застигла  на місці й потягнув за собою. 

Не зупиняючись, вони тікали у гущавину лісу. Марк чув позаду кроки мавки та Степана, які наздоганяли їх. Без відьми, чугайстер рухався б швидше, проте основне завдання – це врятувати її. Озеро залишилося далеко, але ніхто з них не зупинявся. Кожний звук здавався підозрілим й змушував серце сильніше калатати. Нарешті, Акилина  припинила бігти, злегка зігнулася та схопилася за бік:

– А щоб тобі пір’я в роті поросло, – важко дихаючи, продовжила говорити, – я таке бачила вперше. Водяник! Живий! Він виявився не дуже привітним.

– Ну, ти б теж не була гостинною, якби тебе прийшли обікрасти, – спіймавши на собі докірливий погляд Марка, Степан випрямився та став поруч, – насправді, Водяник має кепський характер. Саме тому ми не йшли до нього просити топірця. Але, якщо в майбутньому цього не уникнути, то раджу прийти з дарами.

– О, повір ти прийдеш зі щедрими дарами, – Софія ледь не пирскнула від сміху, згадуючи жуйку, яку при зустрічі з водяником Степан майстерно намагався видати за найдорожчий делікатес. Десять років минуло з того часу, проте, здавалося, нічого не змінилося. Нічого, крім Марка. Він уже не був тим боязким хлопцем. В його очах зник вогник захоплення, який загорявся при погляді на неї. Натомість там  тепер застигла морозна байдужість. Наче на підтвердження цих здогадів, чоловік нагородив її докірливим поглядом:

– Софіє, ти забагато розповідаєш.

– Я ж нічого не сказала.

Марк, наче швидко втратив до неї цікавість, перевів погляд на відьму:

– Ти як? Ну, окрім того, що під враженнями?

– Як курка серед проса. Тішуся, що ми змогли втекти. Не хотілося ставати утопленицею.

– Гей, взагалі, це мене ледь не втопили і я промокла до нитки, – у голосі Софії відчувалося обурення. Марк відпустив долоню Акилини та поклав руки в боки.

– А з  цього місця детальніше. Як вийшло, що з крука, який ширяв у повітрі, ти перетворилася на мавку, яку ледь не втопили? Навіщо оберталася?

Софія надула губи, демонструючи образу. Схопила мокре волосся та почала його викручувати:

– Я наблизилася до води. Хотіла відволікти хвостатого, щоб Степан зумів звільнитися. Втратила пильність і мене схопила русалка. Вона почала топити та тягнути на дно. Я перетворилася, щоб врятуватися. Невже ти цього не бачив?

– Вибач, був зайнятим борсанням у сфері, – у голосі Марка відчувався сарказм, – підозріло все це. Ми тримали козирі на руках, поки ти не спіймалася.

– Може ще скажеш, що я сама кинулася у воду і добровільно здалася русалці в полон?  –  почувши мовчання у відповідь, Софія почала розстібати сардак, – якщо не довірятимеш мені, то ми не спрацюємося. Замість того, щоб звинувачувати, краще подякував би. Завдяки мені ми  маємо компас та отримали шанс повернутися додому.

Мавка зняла сардак та струснула ним прямо перед обличчям Марка. Холодні краплі розсипалися на його щоки. Чоловік витер лице долонею:

– Ще не маємо. Зачекаємо, коли Водяник заспокоїться та заляже на дно. Я сам повернуся й знайду компас. Бачив, ти впустила його на сніг. Сподіватимемося, хвостатий до нього не дістанеться.

– Звісно не дістанеться, адже перед тим, як тікати, я встигла підняти компас, – Софія простягнула бажану річ. 

Марк обережно взяв компас до рук та поклав на долоню. З певним трепетом тримав корпус та легенько крутив його. Стрілка вперто не бажала показувати на північ. Степан, різко висмикнув компас з рук чоловіка:

– Дай сюди. Надто довго возишся, – поклав його на долоню та повторив маніпуляції, – ну от, нам потрібно йти у тому напрямку. Якщо русалка не збрехала, то десь там знайдемо артефакт.