Глава 7

– Ти впевнена? – Софія насупила брови й з натиском у голосі продовжила, – інакше доведеться віддати ці коралі комусь іншому, тому, хто має топірець. Шкода, якщо така краса дістанеться не тобі.

– Впевнена, ніякого топірця там немає, – русалка нервово облизала губи, – але, можливо, щось інше зацікавить тебе?

– Вибач, але я обміняю ці коралі тільки на топірець, – мавка показово перебила у пальцях продовгуваті намистинки. Щоб дотиснути русалку, Софія підвелася та вдала, що має намір піти, – а вони майже нові, яскраві, ідеально підкреслюють груди. З ними будь-яка дівчина, – мавка на мить запнулася, – чи інша жива істота, неперевершена, вродлива. Шкода, що доведеться віддати їх комусь іншому.

– Стій! – русалка простягнула долоню, ніби вона затримає мавку, – подумай, може виміняєш їх на щось краще? Я можу принести люстерко, у якому ти завжди красуня, гребінець зі співочою квіткою, або, навіть, срібну виделку самої імператриці. Нею зручно заколювати волосся.

– Топірця справді немає?

– Ні, я б не брехала про таке.

Розчарування огорнуло серце Софії колючою ковдрою. Очевидно, що топірець ще не потрапив до водяника й не було жодного здогаду, де він міг знаходиться. Мавка голосно зітхнула та похитала головою:

– Крім нього, мене нічого не цікавить. Ти не знаєш, де він може бути?

– Навіть не маю уявлення. Подумай, невже нічого більше не цікавить? У нас є клубок зі срібними нитками.

Русалка так сильно хотіла коралі, що, здавалося, віддала б будь-що. Проте, топірець був не єдиною річчю, що цікавила Софію. Їй не терпілося повернутися додому та зануритися у гарячу ванну з пінкою. Мавка розправила коралі у руках, таким чином дозволяючи русалці краще роздивитися прикрасу.

– Можливо, у разі винятку, я б виміняла ці коралі на артефакт часовика. Сподіваюся хоч він є у вашій скарбниці, інакше, що то за скарбниця така, в якій немає справді цінних речей?

Русалка насупила брови й мовчала. Вона явно роздумувала про щось, проте озвучувати міркування не поспішала. Софія приклала коралі до грудей, з наміром зачепити. Зрештою, хвостата не витримала:

– Артефакту немає, проте є дещо інше. Впевнена, воно зацікавить тебе. Чекай, не йди. Я миттю повернуся.

Русалка зникла у каламутній воді й мавка розвернулася, поглядом шукаючи Марка. Він виглядав з-за широкої смереки і його очі виказували тривогу. Софія посміхнулася. Якщо він турбується про неї, то ще не все втрачено. Хлюпіт води змусив поглянути її на озеро. Русалка простягнула круглу сріблясту річ:

– Візьми, це не зовсім те, що тобі потрібно, але, гадаю, згодиться, – Софія взяла до рук запропонований предмет й одразу впізнала компас. Не розуміла, навіщо він їй. Русалка підняла брови вверх, – це не звичайний компас. Він вказує не на північ, а на найближчий артефакт часовика. З його допомогою знайдеться річ, що  тебе цікавить. 

Софія з недовірою глянула на стрілку, яка злегка похитувалася та вказувала у невідомому напрямку. Мавка не знала, чи можна вірити цій русалці, проте вирішила прийняти цю пропозицію. Вона стиснула компас у долоні та простягнула коралі:

– Сподіваюся ти сказала правду.

– Можеш не сумніватися у цьому, – русалка жадібно схопила намисто та, немов цінний скарб, приклала до серця й блаженно заплющила очі. Наче щось згадавши, злякано поглянула на мавку, – ти ж повернеш мені компас, правда ж? Водяник мені цього не пробачить, якщо дізнається.

– А ти гадала – я не дізнаюся? – грізний голос, змусив русалку повернутися. 

З води виринув Водяник. Його зеленувата шкіра виблискувала на сонці, мокра сива борода лягла на округлий живіт, а пасма збитого волосся кольору свіжоскошеної трави, сягали плечей. Тонкі руки з довгими нігтями здавалися химерними, як і бородавки на носі. У білих очах чітко виднілися чорні зіниці. Водяник насупив густі брови з молочним відтінком:

– Як посміла за моєю спиною творити таке? – Водяник плеснув рукою по воді й русалка зникла під каламутними водами озера. Істота зосередила колючий погляд на мавці, та простягнула зморшкувату долоню, – а тепер щодо тебе. Ходи до мене. У моїй скарбниці є багато речей, які тебе зацікавлять. 

Софія помахала головою. Знала, Водяник заманює на дно, щоб втопити й ніякими речами він не збирається ділитися. Дівчина зробила крок назад:

– Я вже отримала те, що хотіла.

Водяник кинувся до неї й з-під води показався масивний хвіст вкритий лускою зі срібними переливами. Він дотягнувся кістлявою рукою до Софії та схопив її за зап’ясток, сильно стиснувши. Мавка зойкнула від болю. Її пальці розімкнулися і компас впав на скупі залишки снігу. 

– Відпусти її! – Марк загарчав та постав перед очима водяного вже перетвореним. Всупереч очікуванням, водяник не злякався, а гучно розсміявся:

– Від коли це чугайстри одягненими ходять?

– А від коли це Водяники мавок на дно тягнуть?

– Ця мавка вкрала те, що належить мені, – Водяник значно послабив хватку і цим скористалася Софія. Вона висмикнула руку й, відступивши, сховалася за широкою спиною Марка. Чугайстер похитав головою:

– Не вкрала, а обміняла. Твоя русалка сама погодилася на обмін.