Глава 5

Марк крокував поряд зі своїм наставником. Сніг обліпив постоли, а яскраве сонце засліплювало очі. Раптом почув дівочий крик. Різко розвернувся і побачив, як Акилина скочується зі схилу униз. Миттю кинувся до неї, простягнув руку та намагався спіймати. Несподівано відчув тупий біль у ногах й впав на землю. Софія привалила його своєю вагою й опинилася у нього на грудях. Мавка не поспішала вставати. Вона підняла голову та вдивлялася в обличчя Марка. Вогняні кучері лоскотали щоки чоловіка, а гаряче дихання дівчини обпікало шкіру. Очі сяяли особливим блиском у зеленому переливі й нагадували коштовне каміння. Софія поклала маленькі долоньки на його груди:

– Вибач, я послизнулася, – звабливо прикусила губу, розбурхуючи непотрібні спогади у пам’яті Марка. Здавалося, не минуло стільки років. Перед ним знову та виняткова дівчина, що змушує серце битися гучніше. 

Крик Акилини привів чоловіка до тями. Він схопив Софію за спину й сів, змусивши це саме зробити мавку. Біля підніжжя схилу кружляв каламутний вихор. Потоки повітря закручувалися у темну спіраль, яка швидко наближалася до дівчини. Марк підозрював – це не звичайний вихор. Сніг, піднятий вітром у повітря розсіявся і справдилися найгірші здогади чоловіка.

 Перед очима постав Вихор. Дід з довгим сріблястим волоссям та густими бровами завис у повітрі. Довга борода сягала поясу, а позаду виднівся тонкий хвіст з пухнастою молочною китицею.  Холодні блакитні очі приморожували поглядом й не дозволяли поворухнутися. Коротка біла шерсть поросла на всьому тілі та візуально збільшувала об’єм. Здавалося, масивні білі крила виросли з хмар, зовсім невагомі, й крізь них можна простягнути руку. Вихра окутували потоки повітря. Вони розвівали лляну довгу сорочку, що сягала п’ят. Через розпоротий на животі одяг виднілися нутрощі. 

Вихор почав вдихати повітря й разом з ним засмоктувати Акилину до свого черева. Дівчина піднялася у повітря та закричала:

– Марку! Допоможи!

Наче позбувшись від чар, чоловік миттю перетворився на чугайстра та обережно зіштовхнув з себе Софію. У вухах звучав пронизливий свист. Марк швидко спускався схилом і сподівався встигнути. Сильний вітер зірвав хустку з голови дівчини. Її чорна коса розплелася, волосся розвівалося та заплутувалося у складні вузли. Дівчина відірвалася від землі й полетіла до розпоротого живота. Чугайстер встиг схопити Акилину за ноги. Вихор потягнув до себе їх обох. Марк намагався опиратися, заритися ногами в сніг та втримати дівчину. З кожною секундою вони наближалися до смертельної круговерті й здавалося, вона безжально засмокче їх. Чугайстер різко повернув ліворуч та вперся ногами об невисокий пень. З усіх сил намагався втримати Акилину.

 Степан перетворився на чугайстра та збільшився у розмірах. Зараз він майже досягав верхівки дерев. Замість одягу, тепер на ньому красувалася біла шерсть. Він схопив смереку й вирвав її із землі разом з корінням. Не роздумуючи, жбурнув у Вихра. Дерево не завдало йому жодної шкоди. Круговерть засмоктала смереку і вона безслідно зникла десь у нутрощах Вихра. Поки істота поглинала дерево, вітер ослаб й Акилина впала на сніг. Швидко сіла та поглянула на Марка. Чоловік продовжував тримати її за ноги.

– Хутко дай мені ножа.

Марк виконав прохання й вибрав з кишені складений ніж. Відьма взяла його до рук та підвелась на ноги. Вимовила незрозуміле для чоловіка закляття, оголила лезо та жбурнула у Вихра. Ніж пролетів крізь живіт і впав на землю. Вітри скрутилися у спіраль, перетворилися на клубок та безслідно зникли, згорнувши з собою бородатого діда.

Тиша. Після свисту вітрів та шепоту дерев, ця тиша заспокоювала. Здавалося, час зупинився на місці й годинник вже не відраховував дорогоцінні секунди. Чугайстер завмер, Марк не ворушився і лише вражений голос Акилини порушив мовчанку:

– А щоб тебе муха вбрикнула. Ви теж це бачили? Вихор! Справжній вихор! – дівчина торкнулася долонями щік й швидко опустила руки, – та у нього ж морда – хоч пацюків бий. 

– Так, Акилино, ми теж здивовані, можеш так не пищати? – невдоволена Софія підійшла до Марка та поклала пальці йому на плече, – ти як?

Чугайстер смикнувся, відсахнувся, як від прокаженої. Марк не поспішав приймати людську подобу. Схопив Софію за шию та загрозливо оголив зуби:

– Це все ти! Навмисно збила мене з ніг. Ти у змові з босарканею. Зізнавайся, який у тебе план.

Його очі палали злістю, а пальці боляче в’ялися у шкіру. З грудей мавки почулося хрипіння. Марк послабив хватку і Софія змогла говорити:

– Геть здурів? Я справді послизнулася. Єдиний мій план – це вибратися з цієї діри.

– Брешеш! – чугайстер загарчав та всім виглядом показував свою рішучість. Сильніше стиснув горло та насупив брови. Відчув на руці теплі пальці Акилини. Дівчина повільно погладжувала тильну сторону долоні та гралася з шерстю:

– Облиш її. Гадаю, Софія каже правду. Я послизнулася, впала. Не втрималася на ногах і з’їхала схилом, добре, що ноги не зламала. Вихор з’явився несподівано. Він наче причаївся та чекав відповідного моменту, щоб напасти. Дякую, що врятував, – Акилина стала навшпиньки та поцілувала чугайстра в щоку.

Цими діями збентежила Марка. Вона не боялася його у звіриній подобі. Навіть більше, не вважала огидним торкатися і поцілувала. Марк відчув, як злість у ньому згасає. Він розімкнув пальці та перетворився на людину. Намагався не виказувати своєї розгубленості й гнівно звернувся до Софії: