Глава 4

Це настільки спантеличило Марка, що він непорушно стояв, дивився, як на диво та щось зовсім нереальне. Навіть уявити не міг, що його наставник, який завжди ненавидів мавок та, не роздумуючи відправляв їх за грань, спроможний на такі ніжності. Мавка охопила чоловіка руками й погладжувала долонею вздовж спини. Вона не пручалася, не плакала, не опиралася. Здавалося навіть отримувала насолоду від цих поцілунків. 

Марк відчував гарячий подих Софії на шиї й це привело його до тями:

– Ти теж бачиш те, що і я? Вони цілуються?

– Схоже на те. Тільки тепер я зрозумів, як багато про нього не знав.

Їхні голоси почув Степан. Він скочив на ноги та загрозливо розправив руки, наче захищав мавку від невидимої загрози. Його сині очі, сповнені рішучістю, вишукували ворогів серед дерев. Помітивши незваних гостей, чоловік хижо зіщулив очі:

– Мавка!

Не роздумуючи, чоловік перетворився на чугайстра. Довга біла шерсть  покрила тіло. Виняток становив лише ніс та незначна ділянка обличчя навколо синіх очей, що спалахнули азартом. Він миттю накинувся на Софію. Повалив її на сніг та сів зверху. Однією рукою утримував долоні й повністю знерухомив дівчину. Нахилився та жадібно вдихнув її аромат. На кінчиках пальців утворилися сріблясті потоки повітря, що згущувався у лійкоподібний вир. 

Марк знав, один дотик і Софія відправиться за грань. Допустити таке не міг, тому обернувся чугайстром з темною шерстю. Схопив Степана за плечі та намагався відтягнути від мавки, в очах якої застиг страх:

– Не чіпай її! Вона не становить загрози.

Гострі кігті Марка проштрикнули шкіру Степана. Чугайстер заревів і з його долоні зник вихор. Він поглянув на Марка, загрозливо підняв верхню губу, оголюючи гострі ікла:

– Що ти робиш на моїй території? 

– Прийшов просити тебе, Степане, про допомогу.

Риси обличчя чугайстра пом'якшали й він відпустив руки Софії. Випрямився, проте не поспішав відпускати її.

– І в чому полягає моя допомога? Не можеш відправити за грань якусь вошиву мавку?

– Навпаки, її треба захистити, так само як і відьму. Відпусти мавку і я все поясню, – Марк повернув собі людську подобу, виказуючи цим жестом миролюбність. Чугайстер насупив брови:

– Те, що ти знаєш моє ім’я, не означає, що я допомагатиму.

– Якщо не допоможеш, то скоро підкорятимешся босаркані.

– Ніщо не змусить мене комусь підкорятися, – Степан сказав це впевнено, з натиском у голосі. Його інтонація не виказувала жодної нотки сумніву. Марк кивнув на Акилину: 

– Навіть, якщо босарканя займе тіло древньої відьми? – в очах чугайстра спалахнула цікавість. Чоловік продовжив, – босарканя прагне заволодіти нею. На щастя, Акилину поки захищає згарда, але босаркиня може знайти спосіб позбутися від амулета. Їй щось потрібно у цьому часі. Не дарма вона перемістилася аж сюди.

– Звідки перемістилася?

Марк важко видихнув. Навіть не знав, як повідомити таке:

– Степане, ми з майбутнього, – чугайстер дивився здивованими очима й підозріло насупив брови. Марк продовжував  розповідь, – Акилина відьма з древнього роду. Босарканя прагне заволодіти її тілом та отримати владу над усіма магічними істотами. Вона викликала часовика й він перемістив нас всіх сюди.

– Навіщо босаркані переміщати вас з собою?

– Очевидно, вона гадала, що опиниться тут сама. Здивувалася, побачивши нас. Не важливо, що босарканя задумала, ми маємо її зупинити й повернутися додому. Нам потрібний артефакт для часовика. У тебе не завалялося зайвого?

– Ага, припадає пилом на дні скрині. Звісно ні. От не розумію одного. Припустимо, я повірив. Ти - чугайстер, вона - древня відьма, але чому я не можу відправити за грань мавку? Вона тут яким боком?

– Це Софія, з майбутнього. Ця мавка не шкідлива і допомагає нам, – Марк намагався здаватися переконливим, хоч і сам не вірив у щирість Софії. Вона явно щось приховувала від нього. 

– Звідки мені знати, що ти не брешеш?

– Я твій учень. Колись, тобто в майбутньому, ти навчиш мене багатьох речей.

– Учень? Доведи це. Скажи щось таке, що я розповів би тільки учневі.

Марк задумався. Навіть не знав, чи володів якоюсь таємницею Степана. За ті сім днів навчання, яке скоріше було схоже на квест “Знайди топірець та убий повітрулю”, він надто мало дізнався про свого наставника. Напружив пам’ять і згадав, з якою пересторогою чоловік показував йому книгу. Пожвавлено, з впевненістю  у голосі, Марк заявив:

– Мені відомо, де ти ховаєш книгу з інформацією про містичних істот та способи їх здолання.

– Що? Немає в мене такої книги, – брови Степана вигнулися від здивування.

– Значить буде, ще напишеш.

– А може ти звичайний шарлатан? Хочеш приспати мою пильність, ув’язнити та заволодіти моїми територіями. І ще ця мавка. Для чого ти тут? Зізнавайся.

Чоловік відкинув сардак та гострими кігтями розпоров сорочку на животі. Марк одразу схопив його за плече, хотів достукатися до серця, яке ще здатне на співчуття.