Глава 3

Акилина вражено дивилася на нього. Її зелені очі округлилися:

– А щоб мені піднялося й гепнулося! Місячник! Справжній місячник!

Ну, звісно. Марк знав про місячника. Він щомісяця перетворюється то на чоловіка, то на жінку. Тепер зрозуміло, як Миросі вдалося побачити їхню сутність. Місячник засміявся:

– О, шанувальниця, – він підійшов до Акилини та сів поруч, – така гарна дівчина і досі незаміжня. Треба негайно це виправляти.

– Куди мені? Рано ще.

– Нічого не рано, тринадцять років є? – дівчина кивнула і місячник продовжив, – ну, от, а ти кажеш рано. Вже у дівках засиділася. І твоя подруга теж. Що скажеш, руденька?

Софія гнівно блиснула очима. Дана тема їй явно не подобалася:

– Я мавка. Мавки не виходять заміж.

– А ще у них зелене волосся, але ти якось отримала інший колір. І очі зелені без зіниць, а у тебе темні зіниці. Як тобі це вдалося?

Мавка нервово ковтнула. Місячник жив без благ цивілізації й навряд чи зрозуміє, що таке фарба для волосся та лінзи. Він ще не знає про пластичну операцію та нарощену шкіру на спині. Так і не відкусивши жодного шматка, вона поклала паляницю на стіл. Трохи нахилилася і, змовницьким тоном, поцікавилася:

– А як тобі вдається жити й не бути поміченими людьми?

– Чому не поміченими? – місячник явно здивувався такому висновку, – на хуторі всі мене знають. Щоправда, вважають, що тут живуть двійнята, брат зі сестрою. Мирось і Мирося, щоб не було плутанини. Здогадуюся, люди щось підозрюють, проте поки мене не чіпають. Дивуються, чому ніколи не бачать нас разом і щомісяця хтось з нас відсутній, – Мирось зробив ковток чаю, – беріть, поки гарячий. 

Акилина взяла горнятко до рук, проте пити не поспішала, гріла замерзлі долоні. Марк відкусив шматок паляниці, щедро змащену медом.

– Не підкажеш, який зараз рік?

– Рік? – Мирось здивовано вигнув брови дугою, – та хто ж їх рахує. Хай цим займаються вчені. А чому цікавишся?

– Перед тим, як опинитися тут, ми зустрілися з часовиком, – Марк не став приховувати правду і зробив ковток чаю. Місячник задумано почухав бороду:

– О, тепер зрозуміло, чому ви у такому одязі. Щоб повернутися назад, вам потрібний артефакт, річ часовика. Існує легенда, що його речі розкидані по світу. Той, хто знайде хоч одну, може просити часовика перенести у бажану мить в обмін на артефакт. Не важливо, майбутнє це чи минуле. 

Підозри Марка справдилися. Вони у минулому. Таке зовсім не тішило. У кімнаті запанувала тиша і тільки тихе блекання ягняти, порушило її. Мирослав штовхнув Акилину убік:

– Ви з майбутнього, так? Розкажете, як зараз живеться люду?

– Ні, – Марк злегка стукнув кулаком по столу, – це зайве. Своїми розповідями ми можемо змінити майбутнє. Буде краще, якщо ми мовчатимемо про це.

Софія зробила ковток чаю і звернулася до місячника:

– Артефакта часовика у тебе немає? Ми маємо повернутися додому.

– На жаль ні, і я навіть не уявлю, де вони можуть бути. Раніше вважав, що це легенди.

Повернутися додому здавалося Марку нереальним. Він відчував відповідальність за життя відьми та Софії. Якби сам собі не заперечував, але йому не байдужа доля колишньої коханої. Чоловік поклав долоні на стіл:

– Треба з’ясувати навіщо босарканя перемістилася сюди. Явно не для захопливої екскурсії. Вона сказала, що ми змістили часову вісь, а отже, хоч трохи порушили її плани. Гадаю, босарканя має з собою артефакт, адже якось планує повернутися в майбутнє.

– Цікаво, як ти це зробиш. Ми навіть не уявляємо, де вона, – Софія не поділяла такого ентузіазму. Чоловік насупився:

– Знайдемо. Піти далеко вона не могла.

Повечерявши та випивши гарячий чай, почали вкладатися спати. Акилина ще не зігрілася, тому лягла спати на піч-лежанку,  біля рудого кота, який ліниво поглянув на тимчасову сусідку, повернувся та скрутився калачиком. Софії дісталося ліжко. Для Марка зсунули дві лавиці разом та застелити ліжником. Місячник вклався спати на підлозі, попередньо застеливши її ковдрою. Дмухнув на свічку і кімнату поглинула темрява.

З першими скупими променями сонця, місячник схопився на ноги:

– Прокидайтеся! Вже день, соромно спати так довго.

Софія сонно протерла очі:

– Що, яка година?

– Яка різниця? Все одно тобі не дадуть поспати, – Марк сів на лавицю, схопився за спину та випрямив хребет. Почувся характерний хрускіт у кістках. Акилина замоталася у ковдру і не поспішала злазити з печі:

– Щось дуже холодно.

– Зараз пічку розпалю і зігрієшся, рибонько.

Таке звертання до відьми насторожувало Марка. Він уважно спостерігав, як Мирослав склав дрова у піч та підпалив. Язики полум'я огорнули деревину, вона швидко розгорілася й потріскувала у печі. Місячник вийшов надвір поратись біля худоби. Через деякий час на столі стояв смачний сніданок, а на шпаргаті закипіла вода для чаю. Софія нервово помішувала ложкою цукор, що розчинявся у гарячому напої: