Глава 2

Морозне повітря огорнуло Марка колючою ковдрою. Він лежав на чомусь холодному, а пальці зарилися у щось м'яке. Темрява панувала довкола і лише ясне небо з дрібними зірками та блідим місяцем, хоч трохи освітлювала місцевість.  Чоловік підвівся на ноги та оглянувся. Зараз він радів, що має відмінний зір, який дозволяє бачити вночі. Сніг вкривав землю товстою ковдрою, над головою височіла смерека, а поруч лежала Софія, притиснувши босарканю. Обличчя мавки виказувало розгубленість. Марк і сам не розумів, як зі спекотного літа, вони перемістилися у сніжну зиму. Повернувши собі людську подобу, поглядом вишукував дівчину у нічній темряві.

Чоловік ніде не бачив відьму. Сподівався вона не потрапила у вир. З кучугури снігу почувся кашель та розтрощив ці надії. Марк, не роздумуючи, кинувся туди. Розгрібши замет, побачив чорну кофту. Він знав, кому вона належить, тому швидко намацав тендітне тіло та висмикнув його зі снігового полону. Дівчина тремтіла, невпевнено стояла на ногах та обхопила себе долонями, ніби вони допоможуть зігрітися:

– А щоб мені повилазало. Ми де?

Марк відпустив дівчину й гнівно глянув на босаркиню:

– Уявлення не маю, але знаю, хто нам все розповість, – він підійшов до жінки та уважно вдивлявся в її обличчя, – кажи, куди ти нас перемістила.

Босарканя істерично зареготала. Від цього божевільного сміху хотілося втікати. Софія вдарила її кулаком у бік:

– Зізнавайся, ми де?

Той стусан привів до тями босаркиню й вона припинила сміятися:

– А самі недостатньо розумні, щоб збагнути? Не очікувала, що ви також будете тут. Через вас часове поле змістилося, але нічого, я дочекаюся потрібної миті.

Босарканя різко смикнулася та скинула з себе Софію. Мавка упала спиною на сніг і голосно зойкнула. Босарканя розчинилася в повітрі, залишивши по собі лише протоптаний слід. Марк розгублено оглянувся довкола:

– Куди вона поділася?

– А щоб тебе підняло і гепнуло, – відьма не скупилася на вислови. Явно вражена, вона прикрила рота рукою, – але, босаркані не вміють зникати безслідно.

Марк і сам це розумів. Намагався згадати все, що знав про свого ворога. Софія підвелася та зробила крок до нього. Перечепилася через невидиму перешкоду й ледь не впала. Чоловік встиг схопити її за руку та врятувати від ганебного падіння. У цю мить його осяяло прозріння. Він швидко відпустив мавку, наче дотик до неї породжував пекельний біль.

– Ну, звісно! Як я не здогадався. Босарканя нікуди не зникла, – ніби на підтвердження цих слів, на снігу почали з’являтися сліди від черевиків. Характерне рипіння снігу виказували швидкі кроки, що з кожною секундою віддалялися. Марк вказав пальцем у тому напрямку, – вона стала невидимою!

Чугайстер кинувся за босарканею. Під подушечками пальців відчув тепле тіло й стиснув його сильніше. Жінка вертілася й намагалася вирватися з його міцного полону. Марку важко було боротися з тим, кого не бачив. Несподівано відчув колючий біль на пальцях. На шкірі виступили намистинки крові й чоловік послабив хватку. Припускав, щойно його вкусили. Босарканя вдарила його у живіт та звільнилася від рук Марка. Зробила крок убік. Перетворилася на сову і, змахнувши крилами, піднялася у повітря. Птаха рухалася швидко, вправно оминала гілки дерев та зникла з поля зору. Зі злості, Марк вдарив кулаком по снігу. Завдяки пришвидшеній регенерації, рана затягнулася, не залишивши після себе жодного сліду. Чоловік смачно вилаявся та суворо поглянув на Софію:

– Ти з нею заодно? Зізнавайся, де ми й що ви задумали?

– Ти здурів? – Софія сердито поклала руки в боки, – бачу сила чугайстра негативно впливає на мозок.

– Та невже? – Марк гнівно насупив брови та наблизився до мавки, – чому тоді ти відпустила її? Чому не перетворилася на крука й не переслідувала босаркиню? Ти дозволила їй втекти.

– І як довго я б її переслідувала? Мені з нею самій не впоратися, і я ціную своє життя. Ми досягнули цілі, врятували відьму. Замість того, щоб звинувачувати мене, краще б подумав де ми та як звідси вибратися. 

– Я б не назвав це врятували. Босарканя може спробувати знову вдатися до викрадення, чи іншим способом дістатися до дівчини. 

Позаду Марк почув тремтячий голос:

– Ваша дискусія дуже цікава, але я замерзла й скоро закоцюбну. Тоді більше не буде кого рятувати.

Чоловік розвернувся та вчепився поглядом у дівчину. Тонка блузка, джинси та сандалі на голу ногу, не найкращий вибір для таких погодних умов. Тільки тепер відчув, як мороз без дозволу щипає за щоки. І хоч холод йому не страшний, проте приносив певний дискомфорт. На жаль, Марк не мав куртки чи чогось такого, що допомогло б дівчині зігрітися. Сам одягнений тільки у темну футболку та джинси. 

З кишені дістав мобільний телефон. Хотів через геолокацію визначити місце їхнього перебування. Глянув на екран смартфона й розчаровано заховав його назад:

– Сигналу немає. Дуже цікаво у яку діру ми потрапили.

Вдалині побачив тьмяний вогник і впевнено заявив:

– Йдемо туди. Там щось світиться.

– Очі вовка? – таке недоречне припущення дівчини здивувало Марка. Він задумано доторкнувся пальцями до бороди:

– Я мав на увазі будинок, у якому увімкнене світло, чи на крайній випадок розпалене багаття. Йдемо, подивимося, що там.