Глава 59

Крилата діва не приховувала свого гніву:

- Втратила такий екземпляр. Шкода. Софіє, забери життя у чоловіка, якого ми спіймали напередодні, він теж згодиться. Тепер доведеться починати ритуал спочатку.

Софія підійшла до блондина з пустим поглядом і ритуал розпочали знову. Тільки тепер Марк зрозумів, яку ціну заплатив Степан, щоб дізнатися місцеперебування топірця. Почувався жахливо, усвідомлював, така жертва була марна. Він приречено заплющив очі, не міг спостерігати за цим дійством.

Здавалося, їх уже ніщо не врятує. Зненацька, на мавок накинулися  вовки. Їх було восьмеро і вони безстрашно наносили глибокі рани. Марк зрадів, йому таки вдалося прикликати їх, ще коли був за кліткою. Очевидно знадобився час, щоб тварини прибігли сюди. Ритуал було перервано, повітруля загрозливо нахмурила брови та закричала:

- Позбудьтеся від цих тварин. У нас немає часу на ігри.

 Мавки перетворилися на чорних круків та злетіли у повітря, проте деяких продовжували кусати вовки. Від гострих зубів на ніжній шкірі залишалися кроваві рани. Скориставшись метушнею, Софія підбігла до клітки. Марк насторожився, тільки тепер зрозумів наскільки небезпечна ця зрадниця. Попри всі його очікування, вона дістала ключ зі своїх джинсів та відчинила замок, що приховував вузькі двері. Клітка скрипнула, утворюючи хлопцю прохід на волю. Дівчина боязко озирнулася і переконалася – повітруля побачила її вчинок. Софія швидко проторохкотіла:

- Вибач мені. Я не хотіла, щоб так вийшло. Ти єдина надія на порятунок цих людей. Поспіши.

Повторювати їй не довелося. Марк, здивований таким вчинком, запитання кружляли у його думках, але розумів - зараз не час для цього. Не вагаючись, вибіг з клітки. Очима знайшов топірець, що самотньо лежав на землі. Миттю перетворився на вихор та направився до нього.  Повітруля ніби відчула це і схопила зброю до своїх рук. Марк постав перед нею у подобі чугайстра. Він збільшив розміри свого тіла на максимальну можливість і зараз, немов грізна скеля, нависав над ворогом.

Вона не чекала, коли чугайстер першим завдасть удар. Змахнула своїми білосніжними крилами й піднялася у повітря. Опинилася на рівні його очей і відчайдушно намагалася поранити Марка древнім топірцем. Чугайстер робив спроби її спіймати, але прудка здобич весь час вислизала з його лап. Тоді повітруля вирішила змінити тактику.

Вона відлетіла назад та опустилася на траву. Зосередила свою силу на дереві, що росло неподалік. Потужним вихром вирвала його з ґрунту й направила на Марка. Чугайстер інстинктивно відкинув смереку й вона впала на землю, зачепивши собою повітрулю.

Марк зменшився у своїх розмірах та підійшов до неї. Повітруля лежала розправивши крила, а її живіт придавало важке дерево. Марк вихопив з тендітних рук топірець й безжально встромив його у пульсуюче серце. Замість вродливої дівчини, на зеленій траві з'явилася купка попелу.

Хлопець оглянувся довкола. Вцілілі мавки тікали з полонини, зовсім забувши про чоловіків, очі яких наповнилися розумінням. Проте одна мавка не втікала. Вона  безстрашно підійшла до Марка, що набув людської подоби. Він стояв майже повністю оголений, оскільки одяг, розірвався від розмірів чугайстра. Хлопець лише прикрився футболкою, яку встиг зняти перед перетворенням. Його м’язи округлилися і зараз тіло Марка виглядало як у спортсмена. Софія зупинилася від нього за декілька кроків й боязко поглянула в  очі кольору неба:

- Пробач, я не мала вибору. Повітруля зв’язала мене присягою, я повинна була вірно служити їй.

- Чому ти обрала мене? – підозрював якою буде відповідь, але все одно хотів її почути. Дівчина стиснула губи й, наче набравшись сміливості зізналася:

- Мені здалося, ти зможеш зрозуміти. Я так само як і ти, не хотіла ставати мавкою. Це просто частина мене. Я не вбиваю людей, два рази на рік черпаю їхню силу, але залишаю живими. Чоловіки видужують. Я просто хочу жити й не є поріддям пекла. Степан цього не розумів. Ти інший, я знаю це.

Марк прислухався до своєї сутності. Він і справді не хотів нікого вбивати. Не знав, чи після всього можна довіряти мавкам, йому хотілося всіх врятувати. З надією у голосі констатував факт, в якому не був упевнений:

- Я читав, тебе можна перетворити на людину.

- Мене ні. Я мавка вже тридцять років. Не старію, не змінююсь, просто живу. Перетворенню піддаються мавки, які менш як сім років у цій подобі. Ти можеш тільки знищити мене.

- Але я не хочу цього робити, - уява вимальовувала у його голові жахливу картинку, де він позбавляє життя дівчину. Це здавалося нестерпним. Навіть попри її зраду, його серця тягнулося до Софії. Він підійшов до неї та лагідно схопив за холодні руки:

- Коли я говорив тобі про свої почуття до тебе, то був щирим. Скажи, ти хоч колись була відверта зі мною?

- Так. Я поцілувала тебе тому, що хотіла. Розуміла, це не правильно й у нас немає майбутнього, але не могла опиратися своїм бажанням.

Хлопець дивився в її зелені океани й бачив – вона сказала правду. Нахилився до неї надто близько та прошепотів у бажані вуста:

- А ти не опирайся. Я вірю, що ми можемо бути разом. Ти мені не байдужа і навіть не зважаючи на твої вчинки, не зважаючи на те, хто ти – я люблю тебе.

Помітив у її очах застиглі сльози, які так і не покотилися блідими щоками. Марк обійняв дівочу талію й не рухався. Від омріяного поцілунку їхні вуста відділяло декілька сантиметрів, проте хлопець ніби чекав на дозвіл і не робив жодного руху. Софія несподівано відсторонилася та зробила крок назад. Журба захопила душу Марка у свій полон й неприємно скородила її.  По обличчі дівчини потекли сльози, що так довго ховалися в очах: