Глава 58

Вона змахнула своїми крилами та зібрала їх докупи за спиною. Хлопець тужливо поглянув на Степана й той помахав головою, застерігаючи, не виконувати побажань повітрулі. Сама думка про те, що дівчині загрожує небезпека - хвилювала, проникала глибоко в серце та проколювала гострими голками. Він не міг ризикувати її життям, яке зараз здавалося найціннішим скарбом.

Марк випростався та несміливими кроками вийшов зі свого укриття. Не знав, як діятиме далі, але зараз ним ніби майстерно керував ляльковод і змушував виконувати свої побажання. Він став перед повітрулею й оцінював свої шанси на перемогу. Зосередився та подумки спробувати покликати на допомогу. Якщо у його попередника виходило, то він теж має це вміти. Проте, ніхто не з’явився, а ворогів було надто багато. Всі дивилися на нього кровожерливими поглядами, наче на дрібну комаху, але варто було вийти Степану, як в їхніх очах застиг страх. Вони ще надто добре пам'ятали як він безжально відправдяв за грань й у його серці не було й натяку на жалість. Повітруля приклала до горла Софії ніж з дерев'яною ручкою, яку прикрашав вирізьблений гуцульський орнамент.

- Кинь топірець на землю, інакше твоя подружка помре.

Хлопець розумів, якщо виконає її вимогу, то приречений на поразку, але жертвувати життям дівчини не готовий. Поки він відчайдушно шукав варіанти порятунку, Степан не вагався. Схопив топірця, що висів на поясі Марка та жбурнув його у повітрулю. Зброя, кружляючи у повітрі, швидко наближалася до цілі. Вона зупинилася у декількох сантиметрах від чола повітрулі, яка двома руками тримала топірець за гостре лезо. Впустивши ножа, їй вдалося схопити зброю. На мить Марк приречено заплющив очі. Всі переваги були на руках у Повітрулі. Її вуста розтягнулися у задоволеній посмішці:

- А зараз, пограємося.

Вона опустила топірець й одну руку направила на Марка. Сильний потік повітря підхопив його й відкинув назад. Хлопець спиною вдарився об металеві решітки. Зверху опустилася вже знайома антимагічна клітка. Марк знову опинився у пастці й цього разу не знав як з неї вибратися. Щоб переконатися у своїх підозрах, спробував перетворитися на чугайстра. У тілі відчув легенький лоскіт, наче електричний струм пронісся його венами й зосередився в області грудей. Клітка блокувала магію. Марк розчаровано поглянув на Степана. Розумів, він не виправдав його сподівань. Проте чоловік не здавався засмученим. Степан випрямився та потішаючись, зауважив:

- Це тобі не допоможе. Наскільки знаю, то для ритуалу потрібно тринадцять мавок. Ти погано рахуєш, не вистачає ще однієї. Підозрюю, що одну з них я відправив за грань в автомобілі, а запасну - Марк у будинку мольфара.

Повітруля засміялася веселим сміхом. Кивнула і мавка, що весь час тримала Софію, відпустила її руки. Софія випрямила їх і тепер Марк добре бачив – вони не зв’язані. Зрадів, у його серці з’явилася надія, що дівчина зможе втекти. Проте наступні слова повітрулі шокували:

- Ти сам привів мені тринадцяту мавку. Їй вдалося обдурити самого чугайстера, - поглянула на Марка й не змінюючи посмішки, продовжила, - вибачте, двох чугайстрів. Софія найкраща з усіх мавок, яких я зустрічала.

Марк сподівався, що йому почулося. Він поглядом наповненого непорозуміння подивився на дівчину. Вона стояла, понуро опустивши голову й навіть не насмілювалася підвести очі на нього. Повітруля продовжувала відкривати приголомшливі таємниці:

- Софія з самого початку підіслана до тебе, Марку. Ніби випадкове знайомство, легка симпатія з її боку і все, ти попався на гачок. Ми шукали хлопця, який надто співчутливий і не зможе вбити жодну живу істоту. Хотіли знайти заміну жорстокому Степану, який без жалю відправляв мавок за грань. Софія запевнила – ти ідеальний кандидат на майбутню роль, адже навіть муху шкодуєш. Тоді я домовилася з відьмою і вона тебе прокляла.

Марк провів долонями по обличчю. Не вірив, що через Софію він став чугайстером. У серці неприємно защемило. Наче гострі кігті виривали його зсередини, та міцно стискали у сталевому полоні. Всі її слова були брехнею, а той поцілунок, такий бажаний для нього, відбувся лише тому, що вона намагалася маніпулювати ним. Затамувавши подих, слухав одкровення повітрулі, яка насолоджувалася реакцією хлопця:

- Ми знали про кожний ваш крок завдяки Софії. Навмисно зіштовхнули автомобіль з дороги. Коли ви знищили Агату, я зрозуміла, що недооцінила вас. Як тільки дізналася до якого мольфара ви дісталися, то довелося підіслати дівчат, щоб позбулися від нього, адже він міг зняти закляття і припинити перетворення. Раптовий дощ, обвал печери, ваш сон, подорож до Говерли – це завдяки Софії. Вона робила все, щоб затримати вас, але якщо ви тут, то схоже, недостатньо.

Степан вражено дивився на дівчину. Його розум вперто намагався зіставити всі факти й скласти пазл, в якому не вистачало елементів. Він не приховував свого здивування:

- Але це неможливо. Я ж особисто перевіряв її, у неї є зіниці й ціла спина.

На таке зауваження, повітруля задоволено посміхнулася:

- О, ти здивуєшся на що здатна пластична хірургія, приховує усі діри в спині, залишаються тільки невеличкі шрами. Спеціальні лінзи створюють видимість зіниці, а парфуми маскують запах. За всі ці дні ти не відчув присутність мавки поруч з собою.

Степан почувався обманутим. Звичайно, він підозрював Софію, його сутність підказувала, їй не можна довіряти, але, не зважаючи на це, не зміг розгледіти у ній мавку. Тепер, через цю помилку, постраждає весь світ. Повітруля сяяла від щастя, адже вона отримала набагато більше ніж розраховувала. Притиснула до себе зброю та владно розпорядилася: