Глава 57

Звір, ніби почув ці слова, з новою силою випустив вогонь із двох пащ, що націлений на чугайстера. Цього разу полум’я не обпікало і навіть не доставляло дискомфорту. Вода водяника зробила Марка невразливим до вогню дракона. Розлючений звір здійнявся в повітря та готувався до нової атаки. Хлопець думав як здолати того, кого не можна убивати й зрештою, у нього з’явилася ідея, крихітний шанс, який варто спробувати. Він поглянув на чоловіка й рішуче наказав:

- Дай золоте павутиння арахноїдів.

Без зайвих слів Степан зрозумів наміри свого учня й вийняв цінний клубок. Чугайстер вхопив край мотузки, що у його руках нагадувала товсту нитку, й клубок почав розплуватися. Дракон виконав у повітрі пірует і стрілою почав наближатися до Марка, явно бажаючи розірвати його своїми зубами.

Чугайстер передбачив це й підскочив, закидаючи павутину на відкриту пащу. Стиснув мотузку та перев’язав продовгуватого рота. Потягнув на себе і дракон впав на землю. Смикався та намагався звільнитися від пут. Звір став на ноги й клацав зубами, в надії вкусити ворога.

Марк рухався швидко. Пересувався навколо дракона, заплутуючи павутину. Зрештою міцно зв’язав древню тварину й майже повністю знерухомив. Крила прив’язав до тіла, а лапи одне до одного. З однієї пащі дракон випускав вогонь, а іншою намагався перегризти золоту павутину арахноїдів. Марк не став спостерігати чи вдастся звіру звільнитися. Не роздумуючи схопив Степана на руки й помчав туди, де за обрієм почало сходити сонце. Подолавши два хребти, чоловік зупинив чугайстера:

- Досить, далі підемо пішки. Повітруля нас помітить завчасно.

Звір зупинився, опустив свою цінну ношу на землю та перетворився на людину. Одягаючи брудний одяг, уважно слухав настанови Степана:

- Спочатку тихо підкрадемося, побачимо, що нас там чекає. Ти молодець, гарно знешкодив дракона.

Така похвала тішила Марка і розквітла пишним садом у його серці. Швидкими кроками продовжив рух. Хлопець не знав про місце їхнього призначення, але коли побачив великі білі купола, що наче виросли з-під землі на широкій полонині, здогадався де вони знаходяться – Памір, колишня радіолокаційна станція. П`ять гігантських білих сфер, височіли на пагорбі, дві з яких були розмальовані національними орнаментами.

Марк зі Степаном підійшли ближче, заховалися за одним з куполів та обережно виглядали із-за нього, спостерігаючи за подіями, що відбувалися. Між спорудами побачили зв'язаних чоловіків, які покірно сиділи на колінах, утворюючи коло. Вони поводилися надто спокійно. Не розмовляли, не рухалися й наче заворожені, дивилися в одну цятку. Складалося враження, що люди перебувають у трансі або під сильним гіпнозом.

В центрі кола велично стояла повітруля. Вона розправила білі крила й заплющивши очі, ніби зверталася до небес. З купола вийшли мавки, одягнуті у лляні сукні до колін, оздоблені легкою вишивкою. Вони стали між чоловіками й простягнули до них руки. Марк бачив схожу картину у будинку мольфара, тому здогадувався, що зараз відбуватиметься. Не витримав і поцікавився у Степана:

- Довго ми будемо спостерігати? Вони зараз висмокчуть життя у цих людей.

- Тут щось на те. Дивись, чоловіків - тринадцять, а мавок - дванадцять. Однієї не вистачає.

- Ну може не знайшли, або їм вистачить й дванадцятьох. Яка різниця, потрібно рятувати їх.

Степану подобався запал хлопця, але він пам'ятав, наскільки небезпечні ці істоти. З-за пагорба почали з'являтися перші промінчики сонця. Чоловік знав, більше зволікати не можна. Провів пальцями по колючим вусам і почав перетворення. Вмить сталося те, чого він найбільше боявся. Не встигли. Магія покинула його тіло й повністю належала Марку. Дивно почуватися слабким, уразливим та звичайним смертним, але разом з тим, його душа відчувала певне полегшення. Ніби звільнився від відомих пут, що зв'язували тіло. Він доторкнувся до плеча Марка:

- Я тепер не володію силою чугайстра, вона повністю твоя.

Хлопець на мить розгубився, але досить швидко до нього повернулася хоробрість. Він рішуче поглянув в уже зелені очі Степана, які до цього були синіми.

- Кажи, що робити.

- Перетворися на вітер та наблизься до повітрулі на максимально близьку відстань. Повернеш собі людську подобу й замахнешся на неї топірцем, сподіваюся пощастить і ти поцілиш з першого разу. Намагайся проштрикнути її серце або обезголовити. Якщо позбудешся Повітрулі, стань чугайстром і магія в тобі саме підкаже як знищити мавок. На жаль, цього разу я тобі не помічник, проте намагатимусь звільнити тих людей.

Від яскравої картинки, яка постала у голові Марка, тіло хлопця пройнялося легким тремтінням. Опанувавши свої емоції, поспішив запевнити чоловіка:

 - Зроблю все, що зможу. Сподіваюся виправдати твої надії.

- Я знаю, ти не обирав такої долі, як і я. Проте зараз від тебе залежить життя не тільки цих чоловіків, але й багатьох людей. Боюся навіть уявити, що зробить повітруля, володіючи такою силою.

Марк відчував на собі тягар відповідальності, який тиснув на душу. Раптом побачив таке, чого ніяк не очікував. З приміщення куполу вийшла Софія. Не розумів як вона тут опинилася. Її руки зведені за спину, які тримала мавка. Хлопець не бачив, чи вони зв'язані, проте покірність дівчини насторожувала. Її вели до центру кола. Софія зупинилася біля Повітрулі й полониною пролунав переможний голос крилатої дівчини: