Глава 56

Позбавляти життя древню істоту він не хотів. Бачив єдиний варіант втечі, якщо перетвориться на вітер, проте одразу відкинув цю думку. Залишати Степана на вірну смерть не бажав. Чоловік наче щось вигадав, хитро поглянув на рюкзак, що прикривав спину Марку.

- Водяні кульки, що залишилися від водяника ще в тебе?

- Так, - намагаючись спіймати думку Степана, хлопець зняв рюкзак. Чоловік всміхнувся.

- Чудово! Ними погасимо вогонь. Вони магічні й час їм нам допомогти.

Марк не дуже розумів, що саме має на увазі чоловік, тому уважно дивився як він витягує прозору кульку із синім відтінком, підводиться та жбурляє сферу у вогонь.  Ледь доторкнувшись до полум’я, кулька вибухнула й залила водою весь палаючий ліс. Вогонь зник, залишаючи по собі обвуглені гілки. На німе запитання Марка, чоловік пояснив:

- Ці сфери знищують все до найменшої іскри й не дозволять полум’ю розгорітися знову, тож вважай ми врятували ліс!

Це хоч і підбадьорило Марка, проте його більше турбувало хто врятує їх. Дракон відкрив пащу й випустив звідти потік вогню. Яскравою ковдрою огортав дерева, проте вони залишалися неушкодженими. Жодна іскра не змогла оселитися на колючих гілках, які зазвичай моментально спалахували. Поки звір не покидав спроби розбурхати пожежу, Степан озвучив план дій:

- Нам потрібно його оминути. Спробуємо обійти, можливо він нас не помітить.

Хоч Марк майже не вірив в успіх, проте не сперечався. Про всякий випадок вибрав водяну кульку з рюкзака й, поповз вздовж колоди, сподіваючись обманути дракона. Чув як позаду крадеться Степан і мало не повторює кожний його рух. Хлопець, ніби зважуючись, важко зітхнув, швидко випрямився та побіг до майже неушкодженої вогнем смереки з густими гілками. Заховавшись за стовбур, несміливо виглянув, стежачи за реакцією дракона.

Звір подивився на нього прямо в очі, загрозливо розправляючи крила. Дерева становили природний бар’єр, через який масивне тіло дракона не могло пролізти. Проте, побачивши свою здобич, у його очах засяяв мисливський азарт. На мить застиг й полишив марні спроби підпалити ліс. Звір змінив тактику й міцною пащею почав трощити дерева, прокладаючи шлях до Марка.

Степан схопився на ноги й побіг за течією:

- Марку, не стій. Чи ти чекаєш на свою смерть?

Хлопець схопився й вирушив слідом за своїм наставником. Ховатися в лісі вічно вони не могли. Про це весь час нагадувало сіре небо, до якого незабаром доторкнуться перші сонячні промені. Відчуваючи велику відповідальність, Марк наздогнав чоловіка та простягнув йому пошарпаний рюкзак.

- Тримай. Я перетворюся на чугайстера й спробую його відволікти, а ти тим часом тікай. Зустрінемося за пагорбом, я наздожену.

Степан з певною осторогою стиснув лямки ранця. Розумів, хлопець має рацію, проте хвилювання це не зменшило.

- Ти пам’ятаєш, що дракон може тебе вбити? Я звісно не впевнений, але ризикувати не раджу.

- Не хвилюйся, я буду обережним.

Така обіцянка не додавала впевненості Степану в успіху цього плану. Безпорадно спостерігав як Марк знімає з себе одяг, кидаючи його на землю вибігає з лісу та перетворюється на чугайстера. Його тіло покрилося шерстю, збільшилося в розмірах і тепер стало майже одного зросту з драконом. Наче для того, щоб злякати звіра, з грудей чугайстера вирвався загрозливий рев. Всупереч очікуванням, він не сполохав тварину, а навпаки, лише розбурхав у ній стрижень суперництва.

Дракон припинив руйнувати ліс та повернувся до свого ворога. Відкрив пащу і випустив струмінь вогню. Марк встиг відхилитися й зірвався на біг, намагаючись обійти звіра, який не припиняв спроби поцілити полум’ям у суперника. Чугайстер, наче щось згадав, зупинився. Кинув швидкий погляд на водяну кульку, що досі стискав у руці. Замахнувся і жбурнув її в пащу, сподіваючись загасити внутрішній вогонь звіра.

Сфера торкнулася полум’я, проте на язик так і не потрапила. Кулька розлетілася краплями води, знищуючи вогонь. Дрібні бризки торкнулися лускатої шкіри й одна голова дракона зморщилася біля носа. Звір не поспішав випускати чергову порцію полум’я. Грізно розмахував крилами, опустився нижче, животом торкнувся землі та заревів загрозливим ревом. Степан, скориставшись ситуацією, підбіг й кинув водяну кульку у пащу звіру. Він схилив голову та закашлявся. Інші голови наблизилися на довгій шиї до постраждалої, ніби захищаючи її. Дракон випрямився та злетів у небо.

Зробивши повільне коло навколо своєї здобичі, що почала підійматися на вершину, наче для того, щоб помститись, відкрив праву пащу. Проте очікуваного полум’я з неї не вилетіло. Марк зрадів, що краплі води таки заблокували вогонь всередині звіра. Проте така радість виявилася завчасною.

Яскравий струмінь вирвався з іншої пащі дракона і нагадував розпечену лаву, що вилилася з жерла вулкана. На рівні інстинктів Марк прикрив собою Степана, підставляючи під вогонь широку спину. Шерсть одразу спалахнула вогнем, що обпікав наче розплавлене залізо. З грудей чугайстера почувся крик, що відлунням пройшовся по горах. Дракон задоволено змахнув крилами й облетів Марка, намагаючись добратися до Степана.

Чоловік заховався за чугайстером, вийняв кульку водяного та не роздумуючи жбурнув на його спину. Полум’я вмить щезло, залишаючи по собі специфічний запах в повітрі. Обгоріла спина швидко регенерувалася та знову покрилася м’якою чорною шерстю. Позаду Марк почув сумний голос Степана: