Глава 54

Після такої гучної заяви, не вагався вже Марк. Він відштовхнув чоловіка та вдарив його по обличчю своїм кулаком, цим самим звільнивши Софію від шершавих пальців, які боляче стискували шию. Степан впав на траву й з ненавистю дивися на дівчину. Марк, наче міцним щитом, затулив її собою від пронизливого погляду чоловіка:

- Ти з глузду з’їхав? Може спокійно поясниш, що відбувається?

Степан підвівся на ноги й бачив, як з-за спини його наступника, з острахом виглядає дівчина. Зараз вона здавалася переляканою та невинною, проте чоловік добре пам’ятав про її підлість. Він нахмурив брови та злегка підвищив голос:

- Ти краще запитай свою подружку, скільки ми насправді спали, а головне, чи вона нам не підсипала сонного зілля? - очі Степана палали злістю й здавалося нічого не здатне загасити це полум'я. Марк не розумів таких претензій і чоловік, побачивши, що Софія вирішила зберігати мовчанку, пояснив, - щойно мені повідомили - сьогодні двадцять друге червня, день літнього сонцестояння. Отже, ми проспали дві доби, а не одну, як запевняла Софія.

Марк розвернувся та здивовано поглянув на дівчину. Вона стояла, опустивши голову й навіть не наважувалася поворухнутися. Хлопець не вірив, що вона якось причетна до їхнього впадання у сплячку.

- Софіє, про що говорить Степан?

- Не знаю. Не розумію ваших претензій. Я все розповіла. Ви спали, я не могла вас розбудити й довелося оплатити номер ще на доби.

- На скільки діб ти оплатила номер? - голос  Степана звучав грізно, здавалося, ще трохи й чоловік виконає свої погрози. Вона несміливо поглянула на чоловіка і зізналася:

- На дві, я ж казала.

Степан нервово занурив пальці у світле волосся та шумно видихнув. Складалося враження, що він з усіх сил стримується, щоб не перетворитися на чугайстра. Активно жестикулюючи, наче у руках зосередив усю свою злість, не замовкав від обурення:

- Не на дві. Ти казала, на одну. Повітруля проводить ритуал сьогодні. Залишилося декілька годин до світанку й доведеться добряче постаратися, щоб встигнути завадити цьому. І ти це знала. Навмисно ввела в оману.

Марк пронизував дівчину уважним поглядом, хотів розгледіти у її очах приховану брехню. Вона винувато опустила плечі та поклала руки на лікті, наче бажала заховатися від усіх й шукала порятунку. Заперечно похитала головою:

- Ні, я все пояснила. Я не винна, що ви не так зрозуміли.  Взагалі не знаю, чому ти сердишся. Сам казав у ніч після сонцестояння, отже – це завтра.

Хлопець не знав, чи справді Софія помилися у розрахунках, чи зробила таке навмисно. Не хотілося вірити у її провину. Він досі відчував на своїх вустах її солодкі губи й це дурманило розум. Бачив, як хижо зіщулився Степан та дивися на дівчину як на свою здобич. Тихо, щоб не провокувати звіра який причаївся у тілі чоловіка, повідомив:

-  Не завтра, ритуал відбудеться сьогодні, - дівчина мовчала. Не наважувалася навіть вимовити й слово для свого виправдання. Марк вирішив її підтримати та дбайливо закутав у свої обійми, - нічого, ми просто одне одного не зрозуміли. У цій ситуації ніхто не винен.

Степан почувши таке, не стримував свого гніву:

-  Вона винна й досить її виправдовувати. Я навіть не знаю, що тепер робити. Гадав, з’явимося раніше і я зі своїми залишками сили зможу знищити повітрулю. Тепер усьому кінець, адже ця ніч забере у мене всю магію й не залишить навіть крихти.

Марк розумів обурення та відчай Степана. Усвідомлював, що сам навіть з усією силою чугайстра не зможе подати повітрулю. Твердо вирішив спробувати врятувати тих людей, а далі – як пощастить. Звільнив Софію від своїх обіймів та впевнено подивися на чоловіка, вкладаючи у цей погляд усю свою рішучість:

- Тоді нам потрібно поспішати. Ще є час до світанку.

- Добре, перетворимося на вітер. У такій подобі зможемо встигнути. Сподіваюся ти розумієш, що ми йдемо вдвох, а цей тягар, - з докором глянув на Софію, - залишимо тут.

Хлопець кивнув на пропозицію Степана.  Повністю погоджувався з ним, адже ще декілька хвилин тому, сам пропонував дівчині не йти з ними. Він усвідомлював усю небезпеку, тому почуватиметься спокійніше, якщо дівчини не буде поруч. Марк глянув у її зелені очі й ніжно провів пальцем по крижаній щоці:

- Так буде краще. Зрозумій, можливо, ми йдемо на зустріч зі своєю смертю, тому не сердься на мене. Якщо завтра не повернуся, то їдь до міста.

Він легенько поцілував у холодні губи, подумки прощаючись з дівчиною.  Вона стояла мовчки, непорушно спостерігала як дві чоловічі постаті віддаляються за пагорб.