Глава 53

- А топірець? Ти дістав його?

Марк вирішив, що не покине болото, поки не поверне зброю. Розумів, без сокири йому не вистояти проти повітрулі. Степан підбіг до смереки та витягнув з неї забитий знайомий топірець.

- Дістав. Кинув його подалі й, щоб не шукати в траві, навіть влучив у дерево.

 Хлопець вражено підняв брови. Чоловік простягнув топірця законному власнику й Марк міцно стиснув зброю в руках. Швидкою ходою направилися до виходу з лісу. Степан почув голоси, що благали про допомогу. На підсвідомому рівні, майже не контролюючи себе, зупинився. Жіночий голос лунав від болота, а на додачу ще й заплакала дитина. Бажання повернутися та врятувати невинних заволоділо ним. Зробив крок у бік трясовини й закляк на місці. Зрозумів – це чергові витівки болотяника. Приклав долоні до вух та почав тікати на полонину:

- Негідник застосовує чари. Софія, закрий вуха, інакше він змусить тебе підійти до болота.

Дівчина одразу виконала наказ. Перейшли на біг та чимдуж мчали із зловісного лісу, що так не бажав відпускати. Степан відчув як сильно калатає його серце та ускладнюється дихання. Давно такий стан не викликав звичайний біг, а це означало лише одне – магії у ньому майже не залишилося. Тільки опинившись на полонині, сповільнився й звичним кроком прямував до колиби. Долоні опустив вздовж тіла та намагався уловити сторонні голоси. На щастя жіночий крик припинився і чоловік полегшено зітхнув.

До колиби йшли мовчки, кожний перебував у своїх роздумах. Степан не розумів, чому магія так швидко покидає його. До повного перетворення залишався ще один день, проте здавалося, що вже сьогодні він розпрощається зі своїми силами. Тільки порівнявшись з кошарою, чоловік порушив тишу:

- Йдемо спати, годі з нас пригод. Завтра важкий день.

- Ти йди, а ми із Софією зайдемо трохи пізніше. Я хочу дещо їй сказати.

Степан підозріло покосився на Марка, проте нічого не відповівши, зайшов до колиби. Хлопець ніжно глянув на дівчину й наважувався розпочати розмову. Знав, вона бунтуватиме проти його рішення, але поставив за мету переконати її у правильності своїх слів. Вирішив виказувати інформацію поступово.

- Я знаю, що вся ця мандрівка стомлює. Ти молодець, мужньо тримаєшся. Завтра останній день цієї божевільної подорожі.

- Так, це незабутні пригоди, - несподівано, вона ошелешила новими фактами, - ти помітив, що твоє тіло… воно стало більш мужнім та рельєфним. Таке враження, що ти відвідуєш спортзал.

Марк опустив погляд на своє тіло. Воно й справді змінилося. Гадав, таке йому здається, проте виявилося, що це все насправді. Тепер він не був схожий на того худого, невпевненого в собі юнака, а перетворився на молодого чоловіка з міцною статурою. Висловив свої припущення:

- Це напевно через те, що я перетворююся на чугайстера. Тебе не лякають такі зміни?

- Ніскільки. Я знаю, що під цією оманливою зовнішністю ховаєшся справжній ти: добрий, милий, з щирим серцем та чистою душею. Вірю, що ти не перетворишся на безпощадного вбивцю мавок.

Марк згадав як звірина сутність взяла над ним верх у хижці мольфара, з якою легкістю він відправив мавку за грань й уже ні в чому не був впевнений. Не хотів розвивати цю тему, тому озвучив те, що дуже турбувало його:

- Завтра ми вирушаємо до повітрулі. Я не знаю який у Степана план і чи існує він взагалі, але вважаю буде краще, якщо ти залишишся тут. Чесно, я навіть не уявляю як її здолати й моєю ціллю є визволення тих людей. Не впевнений, що повернуся живим, тому якщо не з’явлюся – їдь до міста.

Таке одкровення сильно засмутило Софію. Вона схопила його гарячу долоню своїми тендітними пальчиками та наблизилася до хлопця.

- Я не покину тебе і не змушуй цього робити. Я усвідомлюю той ризик і це виважене рішення. Пам’ятаєш, що сказав мольфар? Маю відіграти важливу роль, тому не вважаю, що якщо ховатимусь тут, зможу чимось допомогти.

- Не думав, що ти віриш у його передбачення, – Марк сумно всміхнувся й не відводив погляду від її зелених очей. Під місячним сяйвом вони стали тьмянішими. Зараз Софія здавалася недосяжною мрією. Така близька і далека водночас. Раптом парубок усвідомив, якщо він завтра помре, то це остання їхня зустріч. Наважився та зробив зізнання, яке б повинен озвучити набагато раніше, - не хочу, щоб з тобою щось трапилося. Ти мені не байдужа і я давно вже не сприймаю тебе як подругу. Для мене ти – найкраща дівчина на світі і я маю до тебе почуття.

Марк замовк, уважно стежачи за реакцією Софії. Він так і не сказав, що саме відчуває до неї, боявся - дівчина відштовхне його, не прийме звіриної сутності, що зараз жила у ньому. Дівчина мовчки потягнулася до хлопця та доторкнулася своїми вустами до його спраглих губ. Спочатку боязко, майже невагомо виводила візерунки на чоловічих губах, а коли не зустріла опору, поцілунок став сміливішим. Марк підхопив її рухи й лагідно обійняв за талію. В його душі вигравали феєрверки, а серце тріпотіло з шаленою швидкістю від щастя. В цю мить, здавалося вони єдині у всьому світі й все решта втратило свою важливість.

 Все, крім Степана, який вийшов з колиби та гучно луснув дверима. Софія боязко відхилилася й Марк відпустив зі своїх обіймів. Чоловік нахмурив брови та грізною ходою підійшов до дівчини. Різко схопив її за горло та загрозливо прогарчав:

- Який сьогодні день?