Глава 52

Хлопець відчув холодні пальці на своїх очах. Болотяник тиснув на них і це викликало біль. Марк на секунду послабив хватку і цим скористалася істота. Вона звільнилася з полону міцних рук і опинилася на траві. Швидкими кроками почала тікати у темну гущавину лісу. Оговтавшись, Марк рушив за нею. Швидко наздогнав і повалив болотяника на землю. Сів на нього, притиснувши своєю вагою. Створіння лежало на животі, й безрезультатно намагалося вирватися. Хлопець завів руки супротивника за спину:

- Ти як його зв’язала? Дай мотузку.

Софія підійшла та, винувато опустивши голову, простягнула мотузок:

- Вибач, я гадала, що вузол надійний.

- Хитрун зміг вирватися. Нічого, від цього вже не звільниться.

Хлопець міцно затягнув мотузку на зап’ястках болотяника. Підвівся та потягнув його за руки, змушуючи встати. У блакитних очах вигравали темні переливи, які випромінювали злість. Болотянику явно не подобалася роль полоненого, проте Марк на це не зважав:

- Тепер ти підеш сам. Я тебе не нестиму.

Хлопець грубо смикнув мотузок й попрямував вперед, ведучи ув’язненого. Болотяник йшов не опираючись і мовчав. Не робив жодних спроб втечі й це насторожувало.

До трясовини добралися швидко. Марк одразу попередив:

- Софіє, не підходь близько. Це небезпечно, залишайся подалі від болотнища.

Дівчина заклякла на місці й здавалося вперше, не сперечалася. Марк зробив ще кілька кроків і відчув під ногами рихлу землю, що злегка засмоктувала кросівки. Пролунав крик Степана, який тепер звучав хрипло та нагадував каркання старої ворони, й змусив зупинитися:

- Не наближайся так швидко. Цьому негіднику не можна довіряти. Я зрозумів як він управляє водоростями, робить це пальцями. Розв’яжи його і віддай мотузку Софії, хай знерухомить ці жаб’ячі лапи, щоб не зміг нам нашкодити.

Марк розвернувся і став виконувати вказівки Степана, який приплив до краю трясовини. Однією рукою міцно схопив долоні болотяника й простягнув мотузку дівчині:

- Будь обережна і рухайся по стовбуру поваленого дерева.

Дівчина кивнула, підійшла та взяла мотузок до рук, затримавши свій дотик на долоні Марка трохи більше ніж потрібно. Софія немов відтягувала мить, що так лякала. Зрештою, несміливо ступила на стовбур й повільними кроками рухалася вперед. Порівняла зі Степаном і зупинилася, гидливо оглядаючи справжнє тіло болотяника. Трохи лускувата шкіра, нерозчесане довге волосся у якому заплуталися ракушки та водорості, й брудна борода викликали легкий ступор.

- Ну, чого застигла? Зв’язуй, головне знерухомити пальці.

Степан склав лапи докупи й простягнув дівчині. Вона почала намотувати мотузку на непридньо довгі тонкі пальці. Болотяник, спостерігаючи за таким дійством, лише розсміявся:

- Це мене не зупинить. Якщо й справді бажаєте, щоб я вам не зашкодив, то просто дайте погуляти цієї ночі, все одно на світанку повернуся у своє тіло. Навіщо такі міри?

- Я знаю про твою підступність і не вірю жодному слову, - Степан намагався говорити чітко, але з вуст нової подоби, слова звучали дещо нерозбірливо. – До того ж не бажаю хвилюватися, що ти зробиш з моїм тілом.

Болотяник насупив брови й смикнувся, проте Марк ще більше стиснув його руки, унеможливлюючи омріяну втечу. Істота гнівно буркнула:

- Було б за що хвилюватися, у твоєму тілі майже не залишилося магії, одні крихти, інакше мені б не вдалося влаштувати цей обмін.

Софія зв’язала лапи й Степан перевірив міцність мотузки. Не  зміг її пірвати й явно залишився задоволеним таким фактом.

- Повертайся назад. Марку, тепер обережно підходь з тим лиходієм. Потрібно лише, щоб наші тіла доторкнулися і ми знову обміняємося тілами.

Хлопець дочекався, коли Софія ступить на тверду землю й тільки тоді розвів руки болотяника за спину. Легко підштовхнув і змусив його йти першим. Не знав, чи Степан знайшов топірець, але те, як чоловік так впевнено віддавав накази, свідчило, що у нього є чіткий план дій. Обережно рухався по стовбуру дерева, переступаючи через гілки. Наблизився до Степана, відпустив руки полоненого і розпорядився:

- Доторкнися до свого справжнього тіла. Ти ж розумієш, це неминуче.

Болотяник не поспішав цього робити. Ніби відтягуючи час, почав розтирати зап’ястки, які щойно здобули бажану свободу. Степан втратив терпіння й зв’язаними пальцями підняв штанину й оголеною лапою доторкнувся до ноги. Болотяник смикнувся, перериваючи контакт, але цього дотику вистачило, щоб відбувся обмін. Степан полегшено видихнув:

- Нарешті! А тепер йдемо на сушу.

- Степане, це справді ти? – Марк прискіпливо дивився на чоловіка, намагаючись розглядіти брехню. Степан висловив своє невдоволення:

- Ти ще скажи розповісти тобі щось таке, що знаємо тільки ти і я. Рухайся вперед. Хоч болотяник не застосує проти нас магію, проте накапостити може.

Марк розвернувся й, не сперечаючись, попрямував вперед. Те, що чоловік повторив його ж слова, які він озвучував минулого разу, доводили – це справжній Степан. Почулося хлюпотіння води й хриплий голос болотяника:

- Образливо, що ви гадаєте, ніби ці мотузки знешкодять мене.