Глава 51

Собаки сиділи на траві й ніяк не реагували на його присутність. Хлопець згадав, що їх втихомирив Степан й зайшов до колиби, звідки лунали веселі голоси. Зупинився на порозі, й з подивом дивився як Болотяник, у тілі Степана, з величезним апетитом їсть кулешу, що встигла затвердіти. Він відривав великі шматки й проковтував майже не пережовуючи. Це все запивав гуслянкою, сьорбаючи з великого горнятка, й біля вуст утворилися молочні вуса. Побачивши Марка, витер рота рукавом.

- О, прийшов таки. Ти як хочеш, а я звідси до світанку нікуди не піду.

- А я й не наполягаю, - Марк говорив впевнено, не хотілося, щоб болотяник розпізнав його блеф.

Він підійшов від дверей та сів на широку лавку вкриту баранецею, біля Софії. Провів пальцями по бариниці, що являла собою вичинену овечу шкуру. Намагався не дивитися як болотяник взяв до рук миску з грибною юшкою і смачно сьорбав, використовуючи посуд як чашку. Олексій спав, згорнувшись на сусідній лавці калачиком. Йому зовсім не заважали розмови, які велися за столом. Василь сперся на долоню й з подивом спостерігав за Степаном.

- Я вижу, ти смих фист зголоднів.

- Є трохи, побув би ти так довго у тому болоті, - болотяник відклав порожню миску і потер долоні, гадаючи, щоб ще з’їсти. – Ви хлопча, чого не ходите до болота?

- А шо нам там робити? - відізвався Петро, що уже помітно куняв. Здавалося ще трохи і він впаде головою на стіл. – Грибів поблизу немає, ягід теж, багно не перейти. От ти пішов туди й впав, забруднився, прийшов мокрий, хоч би не захворів.

- Не хвилюйся, - болотяник узяв до рук будз сиру й навіть не розрізаючи, відкусив шматок. З набитим ротом продовжував говорити: - ця багнюка не шкодить, а глина навіть корисна для шкіри…

Поки болотяник нахвалював своє болото, Софія нахилилася й прошепотіла Марку на вухо:

- Степан якийсь дивний.

- То не Степан. Болотяник помінявся з ним тілом. Справжній Степан ув’язнений на болоті під виглядом болотяника.

Софія дивилася на хлопця великими зеленими очима й навіть не кліпала. Марк розумів, можливо вона й не повірить, адже ще сам кілька днів тому, таке вважав би за повну нісенітницю. Проте дівчина залишалася серйозною:

- Що будемо робити?

- Треба заманити його до болота. Там Степан доторкнеться до нього і відбудеться зворотний обмін. Ти можеш викликати болотяника надвір для приватної розмови? Не буду ж я його силоміць ловити при всіх.

Дівчина нервово поправила пасмо рудого волосся. Її брови піднялися до верху, а в очах промайнув страх:

- І яким чином? Скажу: "Пішли до болота"?

- Ні, він одразу запідозрить змову. Можеш вдати, що він тобі пообіцяв щось показати надворі? Болотяник ж не знає, про твої розмови зі Степаном.

- Ей, - істота ніби почула, що про нього говорять й гнівно насупилася, - про що перешіптуєтеся? 

Його холодний тон не передвіщав нічого доброго. Марк уже подумав, що болотяник чув кожне їхнє слово і цей задум приречений на невдачу. Софія зберігала спокій та не показувала збентеження. Вона піднялася з лавки, підійшла до болотяника та простягнула руку:

- Марк продовжує вашу суперечку. Знову стверджує, що бачив у кошарі чорну вівцю й вперто не хоче визнавати, що помилився. Ходімо, доведемо йому протилежне.

- У нас немає чорної вівці, тільки білі, - наче навмисно заперечив Василь, ставлячи під сумнів увесь план Софії. Вона побачила, що болотяник не збирається вкладати долоню в її руку й поклала пальці та талію.

- От і ми із Степаном у цьому впевнені, а Марк наполягає на своєму. Напевно, побачив тінь, але вперто не бажає це визнавати. Так і хочеться збити з нього цю пиху.

З поведінки болотяника Марк зрозумів – він не вірить у гру дівчини й вирішив їй допомогти:

- Не зараз Софіє, вранці перевіримо, ти ж бачиш, Степан зараз не вийде на вулицю. Напевно боїться темряви, чи що хтось йому зашкодить, або злякався чорної вівці. Про неї ж моторошну легенду сам розповідав. Гадаю вранці він буде сміливіший і йому вистачить духу зустрітися віч-на-віч з чорною вівцею.

- Та немає у нас чорної вівці, що ви вигадуєте? – Василь знову розвінчував хиткий міф, що так старанно вигадував Марк. Хлопець не здавався й продовжував вигадувати:

- То особлива вівця, її можуть побачити лише я чи Степан, чи подібні нам. Вона дарує силу тому, хто до неї доторкнеться. Саме тому, Софіє, ми зі Степаном підемо туди вранці.

Болотяник перестав жувати й здавалося спіймався на гачок. Підозріло насупив брови й холодно зиркнув на дівчину:

- Ти теж бачила ту вівцю?

- Ні, тому й кажу, що Марк вигадує, - Софія повернулася до хлопця, - ми зараз же підемо да кошари й з’ясуємо все. Але якщо вівці там не буде, то вигадаємо тобі покарання.

- Згода! Все одно програєте, - Марк навіть не роздумував, озвучив підготовлену відповідь. Поки болотяник вагався, Василь різко підвівся на ноги:

- Пішли! Зацікавили мене своєю вівцею. У темряві ночі ще й не таке привидиться.

Марк на мить заплющив очі й усвідомив - це був найгірший сценарій з усіх можливих. Проте коли болотяник став на ноги, різко змінив свою думку. Дівчина схопила простягнуту долоню й вони попрямували до дверей. Марк затримався та шепнув Василю на вухо: