Глава 50

Чугайстер глибоко зітхнув і зважився ризикнути. Напружився і потягнув руки від тіла. Мотузки з водорості лопнули й він здобув омріяну свободу. У два стрибки опинився поруч з болотяником та однією рукою схопив його за горло. Щоб додати собі грізного вигляду підняв верхню губу до гори, оголюючи зуби і загарчав. Перелякані очі болотника свідчили, що Марк досягнув бажаного ефекту. Чугайстер посилив хватку.

- А тепер слухай мою пропозицію. Ти звільняєш Степана від чар, віддаєш мій топірець, ми йдемо і я залишаю тебе живим.

Болотяник навіть не рухався і здавалося обдумував почуте. Марк сподівався, що ворог не розпізнає його фальш, адже хлопець не знав чи вистачить у нього сили і духу, щоб вбити цю істоту. Для пришвидшення відповіді, запустив гострі кігті у тверду шкіру. Болотяник байдуже хмикнув:

- Ти не врахував усіх чинників. Якби ти це зробив, то не висував би мені ці пусті погрози. Без мене ти не знайдеш топірця, а судячи з усього він тобі дуже потрібний. Якщо я помру, то ти ніколи не знайдеш сокири, трясовина ще більше її засмокче.

Марк вдивлявся у жовте обличчя й намагався розпізнати обман. І хоч сумніви закралися у серці, проте вирішив цього не показувати. Провів гострим кігтиком по животу вверх та зупинився в області серця, випробовуючи болотяника на міцність нервів.

- Гадаю ти брешеш. Перевіримо?

Істота всміхнулася та прикрила очі повіками, на яких виднілися бородавки. Шумно зітхнула й більше не ворушилася. Марк терпляче чекав на подальші дії болотяника, проте така поведінка насторожувала. Нарешті чорні очі розплющилися і створіння, наче задихаючись, жадібно почала робити ковтки повітря. Чугайстер послабив хватку і вже не стискав горло, лише злегка доторкався. Позаду почувся хлюпіт води та радісний голос, який змусив розвернутися:

- Ти молодий і не знав про одну здатність болотяників, - Степан стояв на землі й вже нічого не сковувало його рухи. З брудного одягу стікала вода, а погляд здавався божевільним та збудженим. - Вони не можуть вселятися у іншу магічну істоту, якщо вона слабша силою. Сталося так, що якраз чугайстер, що майже повністю позбавлений магічного резерву, опинився у цьому болоті. Вибачайте, але я не міг не скористатися цією можливістю. Спробуєте вбити болотяника і я назавжди залишуся у цьому тілі, спасибі за оренду!

Чоловік глузливо поклонився й побіг у зарослі лісу. Марк розгублено поглянув на болотяника. Він склав свої жаб’ячі лапи в боки:

- От халепа! Ти ще не зрозумів? Це я, Степан. Болотяник обмінявся тілом зі мною і тепер я прикутий до цього болота.

Чугайстер відпустив шию, що ще недавно міцно стискав й уважно глянув на істоту. Він не знав, чи й справді таке можливо чи це тільки підступи болотяника. Закралася думка, що можливо він змусив Степана то все сказати в надії, що таким чином здобуде свободу. Марк не поспішав відходити. Насупив брови й сердито буркнув:

- Доведи.

- У моєму будинку в підвалі схована одна річ, про яку я велів нікому не розповідати.

Чугайстер зробив два кроки назад, досі не вірячи у такий обмін. Хоча, за останні дні він стільки всього побачив, що цей факт уже не мав би дивувати.

- Степан? Це справді ти?

- Я, і поки ти ставиш дурні запитання, болотяник тікає у моєму тілі в невідомому напрямку. Я не можу вийти з болота, воно не відпустить свого господаря, тому для болотяника така втеча, єдиний варіант покинути цю трясовину. Він не зможе перебувати у моєму тілі вічно. Лише до світанку. З першими променями сонця, болотяник повернеться у це багно. Він прикріплений до нього. Проте не маю наміру чекати його так довго й нам потрібний ефект несподіванки. Не думаю, що він так просто мене відпустить, ми маємо його обхитрувати. Приведи негідника сюди. Як тільки я до нього доторкнуся, він повернеться у це бридке тіло.

- Добре, поки я бігатиму за ним, спробуй знайти топірець. Якщо ти вже у такому вигляді, то це, мабуть, не складно.

Чугайстер стрибнув на землю й перетворився на людину. Побіг у той бік, де нещодавно зникла постать Степана. Заглядав за дерева, шукав сліди на лісовій підстилці та намагався знайти хоч якісь підказки де може ховатися болотяник. Так і нічого не знайшовши та зрозумівши, що слідопита з нього не буде, вийшов з лісу й поглянув на колибу. У кошарі метушилися вівці. Вони не спали, й явно чимось стривожені, бігали біля загорожі. У поганому передчутті Марк поспішив до колиби.