Глава 49

Степан, у пошуках Олекси, пересувався по лісу. Зосереджувався на магії, намагався відчути чужу присутність, але все безрезультатно. Сили покидали його і тепер залишилося лише крихти чар. Магія надто швидко переходила до Марка й чоловік не знав цьому пояснення. Те, що не зможе стати гідним суперником повітрулі не сумнівався. Надія лише на Марка, але зважаючи на його слабкодухість, у хлопця немає жодних шансів.

Прислухався і почув голоси. Жіночі, дитячі, в перемішку із шепотом. Хтось кликав його, благав про допомогу й Степан не міг це ігнорувати. Кинувся туди, звідки лунали звуки. З-за дерев побачив болото й все зрозумів. Поки не пізно спробував обернутися на чугайстера і позбутися цієї мани, що затягувала до трясовини. Те, що він чує ці голоси, насторожувало. У ньому не залишилося магії, щоб протистояти сторонньому впливу.

Перетворитися так і не встиг. Не контролюючи своїх рухів впевнено йшов вперед. Дивися з широко розплющеними очима, але не бачив перед собою нічого. Здавалося ліс покрився густим туманом і єдиний порятунок – це йти не зупиняючись. Степан не відчував як вода покрила його ноги, затекла у взуття та оселилася там маленькою калюжкою. Багнище засмоктувало, затягувало, поки повністю не поглинуло у свої обійми.

В цю мить Степан зміг рухатися й тверезо мислити. Каламутна вода з багнюкою та водоростями обліпила тіло. Темні очі не зводили з уважного погляду й чекали, коли він почне панікувати, щоб насолодитися страхом своєї жертви. Чоловік відчував у собі присутність магії, яка не дозволить померти. Принаймні поки.

Чужі руки схопили його плечі й потягнули наверх. Вибравшись по груди з води, зробив ковток свіжого повітря. Марк, у подобі чугайстера, стоячи на поваленому дереву, тягнув Степана на поверхню. Одразу, як хлопець побачив, що чоловіка поглинула трясовина, перетворився на звіра й повалив смереку, зробивши місток на якому можна утриматися.

Товсті водорості обхопили ноги чоловіка й не відпускали із смертельних обіймів. На болоті, немов у киплячій воді, почали утворюватися бульбашки й на поверхню випірнув болотяник. Огрядний, його шкіру покрило багно в перемішку з водоростями, равликами та риб’ячою лускою. На жовтому, круглому обличчі вирячилися темні очі з каламутним поглядом. З довгої зеленої бороди та волосся стікало багно. Він простягнув руку, яка нагадувала жаб’ячу лапу з пальцями, що окреслювала прозора перетинка, й прохрипів:

- Цей чоловік - мій! Ти не маєш права забирати моїх жертв, чугайстре!

- Маю, – Марк намагався здаватися впевненим та мирно домовитися з болотяником, - якщо мова йде про чугайстера. Ти схопив мого наставника, це не простий смертний, тому я не відступлю.

- Знаю, що наставника, але магії у ньому залишилося дуже трохи, а скоро й вона зникне. Мати у своїй колекції колишнього чугайстера не відмовлюся.

- А я тобі його не віддам.

- У тебе немає вибору.

Марк не бачив як водорості потягнулися до його поясу й закрутилися навколо рукоятки топірця. Різким рухом розрізали пасок, на якому трималася сокира. Зброя упала на дно болота, гублячись у густому намулі. Хлопець відчув як його ноги обплели водорості та потягнули до низу. Він впав у трясовину й брудна вода затекла до рота, наповнюючи його присмаком глини. Водорості, наче мотузки скували тіло, зв’язавши руки. Марк розумів – це не прості рослини. Вони міцні, болотяник ними керує на відстані, а отже не обійшлося без магії. Гидливо виплюнув воду з рота.

Болотяник склав лапи на округлому животі, що більше нагадував гігантський м’яч, й потішаючись, уже святкував  перемогу:

- Як бачиш, ти нічого не вдієш. Пропоную угоду. Залишаєш мені чоловіка і я тебе відпускаю. Не маю наміру утримувати чугайстра у своєму болоті вічність.

Марк насупив брови та поглянув на Степана. Він стояв, скутий водоростями і мовчав. Його очі виглядали байдужими і складалося враження, що подумки чоловік далеко звідси. Хлопець впевнений, така апатія викликана магією і подальші дії залежать тільки від нього. Ситуація здавалася безвихідною. Він втратив топірець, Степан перебуває під чарами і не може чинити опір, а його тіло полонили водорості. Погоджуватися на пропозицію не збирався, проте розумів, якщо не поверне зброю, то всі зусилля були марними.