Глава 47

Дівчина розвернулася та подивилася на Марка тужливим поглядом. Її щось турбувало, хоч вона і намагалася цього не показувати. Сумно всміхнулася та поправила своє волосся кольору сонця.

- Захотілося подихати свіжим повітрям, не хвилюйся.

- Ти якась сумна. Не подобається стая?

- Ні, тут чудово, - дівчина вперто не хотіла зізнаватися у чому справа і Марк вирішив не набридати запитаннями. Вони просто стояли мовчки, дивлячись на зоряне небо. Неприємний скрип дверей змусив хлопця здригнутися. Голос Степана, наче грім, пролунав над вухом:

- Топірець у тебе?

- Ні, - Марк розвернувся і поглянув у стурбоване обличчя Степана. – Він залишився в колибі на лавці.

- Там його немає, - чоловік міцно стиснув губи, а тоді наче щось усвідомив, почав вдивлятися в нічну пітьму, ніби когось виглядаючи. – Ну звісно! Олекса його поцупив. Відвернув нашу увагу танцем, а сам вкрав топірець. Де цей негідник?

Чоловік здавався схожим на розлюченого звіра. Брови насупилися, груди випнулися вперед, а хижий погляд вишукував жертву. Одразу як Марк усвідомив усю серйозність  події, його тілом пройшлося полум’я.

- Ти впевнений? Може топірець впав під лавку?

- Я там дивився. Невже гадаєш, що я такий бовдур й не перевірив. Треба якнайшвидше знайти цього покидька. Розділимося. Я – в ліс, ти пошукай на тому боці. Як знайдеш – гукай.

Не чекаючи на згоду, Степан побіг до лісу. Марк попрямував за колибу й почув за спиною дрібні кроки. Софія вирушила за ним. Хлопець не хотів ризикувати її життям, тому різко зупинився:

- Гадаю тобі варто залишитися. Невідомо яка небезпека чатує за тим пагорбом.

- Я піду з тобою. Ми ж здолали цей шлях разом. Прошу, не перетворюйся на Степана й не намагайся мене позбутися, - раптом дівчина схопила його руку, - мені страшно без тебе.

Невинний дівочий погляд зазирав у душу Марка та пробуджував жалість. Зелені очі покрилися вологою й хлопець, відчувши в собі несподіваний героїзм, не зміг їй відмовити. Кивнув і лагідно стиснув долоню. Вони швидким бігом підіймалися на безлісий пагорб й дослухалися до звуків ночі. Хлопець розумів, якщо не знайде топірця, то всі зусилля марні. Без нього їм нізащо не здолати повітрулю. Шкодував, що відпустив топірець з поля зору.

Діставшись до вершини, оглянувся навколо. Біля підніжжя пагорба помітив дві постаті. Одна – чоловіча, не сумнівався, це Олексій, а друга… Друга здавалася жіночою, але вигляд дівчини свідчив – перед ним мавка. Зір чугайстера дозволяв відмінно її розгледіти. Тендітна, з блідою шкірою та яскравим зеленим волоссям, яке сягало нижче пояса. Легка льяна сукня з червоною вишивкою біля країв, ледь закривала коліна, а довгі рукава окреслювали зап’ястя.  На рівні інстинктів Марк відпустив руку Софії й кинувся до мавки. Сам не зрозумів у яку мить перетворився на чугайстера. Швидкі кроки і вже за мить стояв біля розгубленої зеленоволоски. Вона міцно стискала у долонях топірець та зайняла оборонну позицію. Марк зупинився й гнівно зміряв її поглядом.

- Віддай мені топірець і я збережу тобі життя.

- А ти спробуй відбери, - ці слова звучали пустотливо, так, ніби мавка затіяла гру проти найбільшого свого страху. Поглянула на Олексія й навіяла свої чари, - захисти від чугайстера, він хоче мене вбити.

Тільки тепер Марк помітив загальмовані рухи чоловіка. Очі дивилася в нікуди байдужим поглядом, й здавалося, у нього затуманений розум. Хлопець зрозумів – мавка навіяла Олексію викрасти топірець, коли той виходив по дрова. Злість огорнула його душу й він стиснув руки  в кулаки, зосереджуючи у них гнів. Олексій зробив крок і закрив собою мавку, наче це вбереже її від чугайстера.

- Не смій кивати мою Галю. Не дозволю.

- Це не Галя, отямся, перед тобою мавка, - поки Марк намагався привести чоловіка до тями, мавка чкурнула вниз, тікаючи по схилу, з кожним кроком віддаляючись. Чугайстер хотів оминути чоловіка, проте Олексій, схопив його за плечі й вперто не відпускав. Звір навіть не відчув того натиску, легко, не докладаючи додаткових зусиль, забрав руки чоловіка від себе. Проте той не заспокоювався.

- Не дам скривдити мою Галю, - вдарив чугайстра кулаком у груди. Далі послідували удари в живіт. Здавалося, тіло чугайтера міцне як сталь. Він навіть не відчував болю й легко скрутив руки Олексія за спину. Наблизилася Софія та застигла в декількох кроках. Марк штовхнув чоловіка на землю й з-під лоба дивився як швидко рухається мавка.

- Спробуй відвести його до колиби, може там і розум повернеться, а я подбаю про мавку.

- Тільки не вбивай її, - Софія крикнула йому навздогін, сподіваючись, що звір почує.