Глава 45

Степан заплющив очі та підняв руки на рівень своїх грудей, розкривши долоні. Здавався зосередженим та серйозним.  Марк з Софією перезирнулися, але не сміли турбувати чоловіка. За декілька хвилин почулося як до них наближається щось невідоме. Швидкі кроки та тріск гілок змусили насторожитися. З-за пухнастих гілок смереки, вибіг зубр та зупинився біля Степана, наче очікував подальших вказівок.

 Масивний, високий, з коричневою короткою шерстю та невеличким горбом на спині, виглядав загрозливо. Закручені роги, широкі ніздрі та великі допитливі очі. Довгим хвостом, що був схожий на тонкий канат з китицею на кінці, розмахував у різні боки, виказуючи свою нетерплячість. Степан гучно розреготався:

- Ось твій транспорт, справжній красень!

 Софія прискіпливим поглядом оглянула тварину та насупилася:

- Ти здурів? Я не сідлатиму зубра. Це помста за всі мої гострі слівця?

Степан доторкнувся до голови зубра й лагідно провів долонею по його спині. Звір навіть не поворухнувся й покірно стояв, прислухаючись до незвичних пестощів. Чоловік наче потішався з цієї ситуації:

- Чому помста? Це подарунок. Не кожний зможе похвалитися тим, що їхав верхи на зубрі, тож не вередуй і не втрачай цю можливість. До того ж я повністю його контролюю, він тобі не зашкодить. У тебе нема вибору, або так, або на своїх двох, але за двома чугайстрами ти точно не встигнеш.

Дівчина насупилася. Прискіпливо оглянула тварину.

- Ти точно його контролюєш? Він мені не зашкодить?

- Не хвилюйся. Доставить тебе цілу і неушкоджену.

Не даючи часу на роздуми, Степан підхопив Софію за плечі та посадив на спину зубру. Тварина навіть не поворухнулася й виказувала свою покірність. Дівчина міцно стиснула свої ноги, що охопили боки звіра. Занурила пальці у його видовжену шерсть, що ніби теплий шарф огорнула шию. Степан поплескав тварину по спині:

- Твоє завдання – не впасти, все решту зробить зубр.

Наостанок підійшов до тварини та щось прошепотів їй на вухо. Звір помчав у зарослі лісу, несучи на собі цінний вантаж. Марк хвилювався за дівчину й вирішив уточнити:

- З нею точно буде все гаразд?

- О, я більше б хвилювався за зубра. Не бійся, я контролюю тварину. Ти теж так можеш. Зосередься і відчуй її. Встанови контакт і вона буде тобі підкорятися. Це навчимося згодом, зараз потрібно, щоб ти перетворився на вітер. Можеш не роздягатися, магія огортає одяг та речі й переносить їх разом з тобою. Відчуй, як твоє тіло наповнюється повітрям, як воно пронизує кожну клітинку та розчинися в ньому.

Марк зосередився на своїх відчуттях. Клубок приємного тепла обпалював груди й поступово переміщувався у все тіло. Відчув себе невагомим та легким. Поглянув на своє ноги, але замість них, побачив лише прозорий вихор і зрозумів – йому вдалося. Слідуючи за Степаном, який теж розчинився в повітрі, вони швидко долали відстань. Хлопцю подобалася ця свобода, почувався вільним і ніщо не обмежувало його рухи.

На невеличкому узліссі Степан зупинився й перетворився на людину. Марк зробив це саме. Чоловік задоволено провів пальцями по своїх вусах:

- Як відчуття? Якщо чесно я не думав, що у тебе вийде з першого разу. Ти мене здивував.

Така скромна похвала потішила Марка. Він широко всміхнувся:

- Сам не сподівався на це, - вмить, згадав про щось важливе і посмішка зникла з його обличчя, - а де Софія?

- Не хвилюйся, вона зараз має з’явитися. Зубр поруч. Прислухайся. Чуєш його важкі кроки?

Марк замовк і уважно вслухався у нічну тишу. Вітер шепотів тужливу пісню між пухнастими гілками смерек й десь далеко, почулися швидкі кроки. Вони наближалися  і хлопець зосередив погляд на деревах. Нарешті побачив зубра, на якому притулившись до нього всім тілом, сиділа Софія. Тварина, важко дихаючи, зупинилася біля Степана. Хлопець поспішив до дівчини та допоміг злізти із зубра. Софія тремтіла і була дуже холодною. Сильно схопилася за руки Марка, ніби боялася їх відпустити. Притиснулася до нього, шукала прихистку у міцних обіймах. З докором дивилася на Степана:

- Ти це навмисно вигадав так? Більше таких атракціонів мені не влаштовуй.

Степан потішаючись, засміявся. Це й справді була невеличка помста дівчині за її зухвалість, проте у цьому зізнаватися він не збирався. Дівчина трохи заспокоїлася і вони вийшли на широку полонину.

Яскравий місяць панував на небі й здавалося, так само як пастух випасає своїх овець, він стеріг зірки. Принаймні така асоціація була у Марка. Навіть почув як кричить баран і вже розхвилювався за свій психічний стан, а то з цими пригодами ще й не таке вважатиметься. Проте, коли придивився уважніше, то побачив перед собою стадо овець, загороджених тонкими дерев`яними колодами. Поруч,  в окремій загорожі, лежали корови. Недалеко стояла стара дерев’яна хата до якої впевнено наближався Степан.