Глава 44

Не вагаючись, дівчина одним різким ударом проштрикнула кинджалом його живіт. Упіймала на собі здивований погляд чорних очей. Ворог загарчав та розгублено поглянув на рану, яка почала кровоточити. Дівчина скористалася тим, що це відволікло нападника та швидко намацала дверну ручку. Відчинила автомобіль і вибігла на зовні.

Вечірня прохолода зустріла її своїм подихом та здавалася рятівною. Вона одразу помчала до Чугайстра, який вже наближався до авто. Його важкі кроки створювали гуркіт, що вселяв страх. Дівчина знала, всередині цього монстра ховається чуттєвий і милий хлопець. Песиголовець не міг проігнорувати наближення такої загрози. Він вийшов з авто та, тримаючись за рану, чкурнув до лісу. Марк не мав наміру його переслідувати, самому було лячно від своїх сьогоднішніх вчинків. Почувався безжальною потворою, яка створена лише з однією метою – вбивати. 

Вцілілі песиголовці, підхопили на руки своїх поранених товаришів та зникли між деревами. Чи були серед них мертві Марк намагався не замислюватися. Переконався, що небезпека минула, перетворився на людину. Одразу підбіг до Софії:

- Ти в порядку? Він не встиг тобі нашкодити?

Вона чомусь зашарілася та відвела очі убік, уважно вивчаючи поглядом масивні смереки.

- Все добре. Ти б одягнувся.

Хлопець розхвилювався за подругу і геть забув, що стоїть перед нею абсолютно оголеним. Він засоромився та однією рукою прикрив своє пікантне місце, поспішив до автомобіля у якому залишився його одяг. Степан весело пирскнув:

- За ці дні ти стільки разів бачила його голим, що вже немає чого соромитися.

Дівчина ніяк не прокоментувала таку заяву. Марк швидко одягнувся та пальцями обмацував шию. Хоч місце укусу не боліло, але рана мала б залишитися. Пильно дивився у дзеркало та шукав сліди від недавньої битви. Як не намагався, нічого подібного не побачив. Шкіра виглядала цілою та неушкодженою. Міцно стискаючи топірець у своїй долоні, хлопець підійшов до товаришів.

- Я чітко пам’ятаю як мене за шию вкусила та істота, проте зараз немає жодної подряпини.

- У тебе пришвидшена регенерація. І біль ти не відчуваєш так, як звичайна людина. Сила чугайстра притуплює больові рецептори. Ти ж тепер майже незнищенний, забув? Смерть наступить тільки від цього топірця, який ти так ніжно обіймаєш пальцями.

Таке пояснення Степана заспокоїло. Фантазія хлопця не знала меж і те, що він собі вигадав, навіювало страх. Щоб розвіяти сумніви запитав:

- А якби я не був чугайстром то від укусу перетворився б на песиголовця?

- Звісно ні, це ж не вампіри. Вони живуть у людській подобі, свою личину змінюють тільки заради полювання. Взагалі, ми не втручаємося в справи одне одного, дивно, що вони напали. Гадаю, повітруля домовилася з ними про це, або у них ненависть до тієї почвари. Ціль песиголовців був топір. Мені цікаво кого вони хотіли ним убити: тебе, чи повітрулю.

Такі висновки наштовхнули Марка на роздуми. Він підняв свої сині очі на Степана:

- А мене цікавить інше. Звідки вони знали, що ми будемо тут?

Чоловік підозріло поглянув на Софію. Дівчина стояла, опустивши руки до низу. Така тендітна і беззахисна, з ангельським обличчям та невинним виглядом, здавалася схожою на щойно розквітлу квітку. Проте, Степан знав, часто під такою вродою ховається справжнє зло.  Вона вдавала, що не помічає такого пильного погляду та підійшла до Марка:

- Твої очі. Вони стали синіми, хоч раніше були карими.

Хлопця спантеличила така заява. Отже, песиголовець таки мав отруту чи щось таке і Степанові завіряння в протилежному нічого не означають. Проте, чоловік і для такого знайшов пояснення:

- Це свідчить, що ти майже повністю увібрав мою силу. Ми всі народжуємося з синіми очима, це твоє повернення до витоків. Щоправда, трохи дивно, дуже швидко відбувається перехід магії. Буду сподіватися, що якісь крихти мені ти все ж залишив. Оскільки автомобіль потребує ремонту, то ми підемо пішки, тут недалеко.

Чомусь, такі слова викликали обурення Софії. Вона розвернулася до чоловіка та з викликом в очах посміла заперечити йому.

- Знаю я твоє недалеко. Куди йти? Навколо ліс наповнений песиголовцями. Можливо ти забув, але не всі з присутніх тут безсмертні. Крім того, я не бажаю знову ночувати під відкритим небом. Краще почекати до світанку в автомобілі, а потім сісти на автобус і поїхати до твого таємного місця.

Ця дівчина дратувала своєю нахабністю. Як вона сміє ставити свої вимоги та перечити йому? Невже він не ясно висловив своє ставлення до неї та її роль у цій подорожі? Якби Марк не вступився за свою подругу, то вона давно б припинила мандрівку. Степан гнівно стиснув губи у тоненьку смужку, зрештою не витримав і висловив своє невдоволення:

- Не тобі вирішувати. Нам треба поспішати, знаю одне затишне місце для ночівлі. Якщо вранці звідти вирушимо, то уже до обіду прибудемо до ритуального місця повітрулі. Ми не йтимемо дорогою, а пересуватимемося полонинами. Така зміна маршруту, можливо, відверне появу несподіваних гостей. Не хвилюйся, я знайду тобі транспорт, на своїх двох ти не пересуватимешся.

Від грізного тону, в якому прозвучала його промова, зникло бажання сперечатися. Лише хитра посмішка Степана свідчила про те, що він щось замислив. Чоловік попрямував до автомобіля та зібрав необхідні речі. На передньому сидінні помітив свіжі краплі крові, які належали песиголовцю. Обіцянку повернути транспорт цілим та неушкодженим буде важко виконати. Попереду чекав візит до автомайстерні, але це у випадку, якщо вони залишаться живі.