Глава 43

Автомобіль продовжував втрачати свою швидкість і Марк вирішив прислухатися до поради Степана та скористатися ефектом несподіванки. Нахилився вперед і ненавмисне своїм теплим подихом залоскотав шию дівчини:

- Ти зможеш розвернути авто назад?

- Спробую, - незважаючи на тремтячий голос Софія, намагалася не виказувати свого страху. Вона різко та рішуче покрутила кермо убік і машина змінила свій напрям руху.

Через розбите заднє вікно Марк побачив грізних песиголовців, які стояли наче вкопані та навіть не ворушилися. Хлопець не чекаючи подальших їхніх дій, вистрибнув з автомобіля й у стрибку збільшився у розмірах. Одразу опинився перед ворогами та випростався. Своїм зростом був вищим за них, і це автоматично надавало йому перевагу. Проте, встояти перед шістьма сильними та швидкими песиголовцями не просто. Чугайстер замахнувся на них топірцем і гостре лезо розрізало повітря. Істота встигла ухилитися та залишитися неушкодженою. Поки що.

З переляканими очима за ним спостерігала Софія. Розвернулася на водійському сидінні та, здається, забула як дихати, пильно стежила за кожним рухом. Таке хвилювання не сподобалося Степану. Зі свого похідного рюкзака він витягнув кинджал, оздоблений гравіюванням з древніми символами, які прикрашали не тільки лезо, але ще й залізне руків’я. Швидким рухом вклав зброю у долоню дівчини.

- Тримай. Якщо на тебе нападуть, то сподіваюся зможеш поранити ворога.

Вона міцно стиснула кинджал та рішуче кивнула головою. Такий войовничий настрій сподобався чоловіку. Сидіти й безпорадно спостерігати як Марк  намагається їх захистити, Степан не збирався. В його думках уже зародився план як вбити, або хоча б відволікти увагу песиголовців. Він переліз на заднє сидіння автомобіля та завзято перекидав речі, наполегливо щось шукаючи.

Мимоволі переводив погляд на Марка, який в образі високого чугайстра, що досягав приблизно п’яти метрів висоти, відчайдушно боровся з нечистю. Для себе відзначив спритність песиголовців. Вони, наче навала сарани, накинулися на чугайстра. Відчайдушно намагалися відібрати топірець, який Марк міцно тримав у правій руці. Троє супротивників напали на його руку. Кусали, дряпали та пробували розтиснути кулак, який, здавалося, назавжди приклеївся до зброї. Один песиголовець, заліз на спину свого напарника та стрибнув на Марка, зачепившись на його руці. Підтягнувся на ній та опинився на широкому плечі чугайстра.

 Своєю видовженою пащею нахилився до волохатого горла, у якому відчув як вирує кров. Її близькість манила, розбурхувала апетит та зводила з розуму. У своїй уяві він уже бачив як тепла рідина розтікається по язику, заповнює усі порожнини рота та рухається до низу розносячи терпкий присмак по всім смаковим рецепторам. У солодкому передчутті, його очі виказали нестерпний голод та бажання поживи. Не вагаючись, песиголовець розтулив рота, готуючись встромити свої гострі ікла в пульсуючу вену. Одним точним укусом добрався до рідини, що мандрувала червоним потоком по судині.

Марк відчув різкий біль, який одразу вщух. Лівою рукою він схопив песиголовця за шию та міцно стиснув її. Нападник розтулив щелепу, а з його горла донісся хриплий писк. Під хрускіт зламаних кісток, чугайстер з ненавистю жбурнув його об землю. Нападник більше не ворушився та лежав у неприродній позі.

У песиголовця, що повис на правій руці, Марк запустив свої гострі пазурі. Не шкодуючи ворога, глибоко проник у спину та обвив своїми пальцями, яскраво виражений хребет, що випучувався назовні. Цей супротивник також був успішно відкинутий на землю. На його тілі залишилися червона кровава рана.

Чугайстер відчував укуси ворогів на своїй руці, проте все ще вперто тримав у ній зброю. Ліву руку стиснув у кулак та вдарив песиголовця по закривавленій пащі, чиї зуби так дошкуляли йому. Удари слідували один за одним, поки нападник не впав додолу. Раптом, біль пронизав спину Марка. Йому здалося, ніби туди затикали гострі ножі. Песиголовець застрибнув йому на спину та своїми пазурами проник під шкіру. Чугайстер спробував не зважати на це і звільнити руку, адже згідно зі Степановими розповідями, таке поранення для нього не смертельне, а біль нестерпним не був.

Помітивши таке, його напарник вирішив змінити тактику та сам відпустив руку Марка. Він зіскочив на асфальтовану дорогу та зайняв бойову позицію, грізно морщачи носа й погаркуючи, ніби від такого чугайстер має перелякатися та втекти. Марк замахнувся сокирою, але песиголовець спритно відскочив убік. Раз за разом йому вдавалося уникати небезпечного порізу. Він стрибав, ухилявся, тікав, але все ж зброя наздогнала його. Одним різким рухом залізне лезо опинилося у грудях песиголовця. Він скрикнув та застиг на місці. Не гаючи дорогоцінних хвилин, чугайстер вийняв топірець з гарячої плоті. По ньому повільно стікала свіжа кров та дрібними краплями падала на дорогу.

Ще один ворог досі знаходився на спині Марка. Поки він думав як позбутися від нього, на допомогу поспішав Степан. Чоловік з полотенцем змоченим в бензині та з каністрою пального в руках, підбіг до свого товариша та владним тоном розпорядився:

- Марку, не рухайся, буде гаряче.

Поки чугайстер розмірковував, що саме мав на увазі чоловік, Степан вилив вміст каністри на песиголовця, що чіпко зачепився за спину. Той здивовано розвернувся і підпалене полотенце полетіло йому в змочену бензином пащу. Вогонь одразу почав хазяйнувати в чорній шерсті та своїми полум’яними язиками обпалювати шкіру. Він жалісно заскавчав та стрибнув на дорогу. Долонями намагався приборкати неслухняний вогонь, який уже обпікав груди, живіт та спину. Песиголовець втік до лісу, але суміші запахів бензину та горілої плоті панували у повітрі ще деякий час. Марк не стримав свого обурення: