Глава 42

Наче на підтвердження його слів, химерна істота зморщила носа та войовниче загарчала, оголюючи гострі ікла. Збоку з`явився ще один песиголовець  та вирвав двері автомобіля, біля яких сидів Степан. Створіння з ненавистю жбурнуло їх на узбіччя дороги й вони з гуркотом впали на землю. Чоловік закричав:

- Тікаємо, давай, їдь вперед.

Марк, не вагаючись, натиснув на педаль газу і покрутив кермо вліво. Намагався об`їхати песиголовця, який стояв попереду. Незначна дистанція між ворогом та автомобілем не дозволила цього зробити. Бампер таки зачепив його і він відскочив убік. Незважаючи на швидку реакцію водія, рух машини не став на заваді й песиголовець встиг заскочити на металеву стелю авто та міцно вчепитися в неї.

Транспорт мчав на максимальній швидкості яку зміг вичавити хлопець з цієї колимаги, зважаючи на нерівну гірську дорогу, проте істота все ще залишалася на автомобілі. Простягнувши свої мускулисті руки, вона міцно схопила Степана за плече і з усіх сил намагалася викинути його з машини. Сильні пальці боляче вп`ялися в тіло, здавалося ще трохи й він опиниться назовні.

Чоловік давно не відчував болю, і те, що зараз здатен на таке викликало занепокоєння, адже це означало лише одне – здібності чугайстра майже покинули його. Зібравши всю свою міць, однією рукою вперто тримався за сидіння, а іншою схопив нападника за кисть та спробував скинути його з даху.

Звук розбитого скла змусив відволіктися.  Інший песиголовець розтрощив собою заднє вікно та заскочив до салону авто. Від несподіванки Софія закричала та всім тілом вжалася в сидіння. Страх полонив її, у грудях наче поселився важкий тягар, шкіра покрилася сиротами, а серце нестримно калатало. Не так вона уявляла свою смерть. Але, схоже, дівчина нападника не цікавила. Він принюхався та скорчив огидну гримасу на своїй пащі. Всю увагу зосередив на Степанові й поглядом знайшов топірець, який лежав між передніми сидіннями авто. Один рух і сокира опиниться в його руці.

Марк не міг спокійно спостерігати за нахабними діями ворога і миттю перетворився на чугайстра. Пригальмувавши, ліктем вдарив песиголовця по грізній пащі з якої стирчали гострі зуби. Він відкинувся назад та жалібно заскавчав. Хлопець схопив топірець, замахнувся і тупим кінцем топорища поцілив по собачій голові. Поки ворог не прийшов до тями чугайстер однією лапою схопив його за плечі та безжально викинув із салону.

- Софіє, зможеш керувати авто?

Дівчина невпевнено кивнула і Марк перебрався на заднє сидіння, уступивши їй місце водія. Звідти, через заднє вікно він визирнув на дах автомобіля. Безжально запустив свої гострі пазурі у спину песиголовця, на якій чітко виступав хребет, із силою скинув його з уже добряче побитої ниви. Заліз назад до салону та полегшено видихнув – відбилися! Проте ця радість була тимчасовою. Автомобіль злегка затрясло і Софія в паніці повідомила:

- Щось не так, авто мене не слухається.

Степан визирнув через дірку, яка утворилася на місці дверцят:

- Здається ми пробили колесо. І не одне.

Але найголовніша проблема очікувала їх попереду. Шість песиголовців рядком стояли вздовж дороги, перегородивши собою шлях. Войовниче налаштовані, здавалося вони й не припускали можливості, що будуть збиті автомобілем який поступово втрачав свою швидкість.  Степан наче навмисно підсилював моторошну атмосферу, яка панувала в салоні:

- Песиголовці – небезпечні створіння. Зазвичай вони жорстокі та безжальні, п`ють кров своєї жертви. Я хоч і недолюблюю їх, проте відкрито ми не ворогуємо. Дивно, що вони напали на нас і так цікавляться топірцем.

- Що нам тепер робити? – піддавшись страху, занепокоїлася Софія. Її тіло тремтіло як тонка билина від слабкого вітру. Степан з усією серйозністю розвернувся до Марка, який у передчутті важкої битви вже знімав з себе одяг. Позбутися і цих речей не хотілося. Чоловік подумки зрадів таким діям, адже вважав, що хлопця доведеться вмовляти. Щоб якось допомогти налаштуватися на невідворотну баталію, спробував викликати у нього відповідальність за їхні життя:

- Тільки ти можеш нас врятувати. У мене вже немає тих сил, щоб я зміг опиратися песиголовцям. Мусиш нас захистити. Пропоную скористатися ефектом несподіванки та напасти на них першими, – готуючись до зустрічі з потворами, перетворився на чугайстра. – Я спробую їх відволікти, проте не впевнений, що зможу хоч з одним впоратися.

Марк зціпив зуби. Зараз найменше за все йому хотілося розчарувати свого наставника та осоромитися перед Софією. Це через нього вона тут і його обов’язок вберегти її. Міцніше стиснув топір у своїй руці. Тепер для нього це не тільки єдине джерело смерті, але й зброя, яку він використає для захисту. Адреналін вирував у його гарячому тілі й з подивом для себе зазначав, що не зважаючи на смертельну небезпеку, зовсім не боявся майбутньої сутички. У своїй голові уже передбачив власні дії та знав як боротиметься з ворогами.