Глава 41

На підтвердження своїх намірів, господар озера змахнув тризубом та завертів Степана у водяному вирі. Хлопець знав, якщо пристане на пропозицію водяника, то їм обом точно не вижити. Сумно перевів погляд на зброю та знову поглянув на ворога. Розлучатися з топірцем не бажав, з ним відчував себе всемогутнім. Не довго думаючи, зважився:

- Хочеш топірець? – невідомо для чого перепитав у водяника, – що ж, ти його отримаєш.

Наче бойовий клич викрикнув Марк, прицільно замахнувся та кинув у зеленошкірого. На свій подив сокира влучила своїм гострим лезом у ціль та забилася йому в лоб, прямо між очей. Вуха пронизав пискливий крик і водяник перетворився на водяні кулі, які повільно опускалися на дно. Цього разу він зник безповоротно і назавжди. Степан спохватився й почав виловлювати кульки у воді:

- Марку, хапай їх. У них залишки магії водяного, на щось згодяться.

 Долею водяника Марк мало переймався, його більше турбував топір, який почав швидко падати на дно. Кинувся за бажаною річчю і помітив її аж на дні водойми.

Своєю волохатою лапою схопив за руків’я і витяг топірець з намулистого дна. Виринув на поверхню і помітив мокрого Степана у людській подобі на березі озера. Чоловік мав дуже стурбований вигляд і впіймавши на собі погляди декількох туристів, які відпочивали біля озера, Марк зрозумів причину цього. Він і досі залишався у личині чугайстера, а якийсь сміливий мандрівник уже тримав його під прицілом камери свого телефону.

Чугайстер заховався від сторонніх очей під водною гладдю. Там, де вода наче тонка ковдра надійно ховала його зовнішність, Марк знову став людиною, проте не припинив хвилюватися через свій вигляд. Одягу, що прикривало тіло, вже не було, розірвані частини покривалися намулом десь на дні озера, а стати на тверду землю повністю оголеним не міг. Як тільки опинився на поверхні водойми увага туристів ще більше зосередилася на ньому. Поглядом, наповненого сподівань, шукав Степана, бо тільки він міг допомогти у цій незручній ситуації. Проте чоловіка ніде не було. 

Зрештою, не бачачи іншого варіанту, хлопець зважився та почав повільно виходити з озера. Однією рукою прикрив своє пікантне місце, а в іншій міцно тримав сокиру. Вітер нещадно обвіяв пронизуючим холодом і здавалося дістався до кожної клітинки мокрого тіла. Незважаючи на своє делікатне становище, спробував заспокоїти людей, які з підвищеною цікавістю розглядали його:

- Нічого незвичного, ми випробовуємо костюм для фільму. На жаль, він виявився заважким і потонув, тож надалі будемо використовувати інші матеріали.

Чи повірили у цю нісенітницю не знав, проте побачив незначне полегшення на їхніх обличчях. Його нога несміливо ступила на колючу кам`янисту поверхню і якраз вчасно до нього поспішав Степан та Софія зі змінним одягом. Степан спостерігаючи за тим, як Марк поспішно витирається футболкою та одягає на себе його речі, узяв у свої руки омріяний топірець і ніби потішаюсь засміявся:

- Тепер ти мені вдячний, що я взяв запасні речі? Якщо настільки збільшуватимешся у своїх розмірах, то незабаром залишимося без гардероба.

Незважаючи на зауваження, він насправді пишався хлопцем. Марк його дуже здивував, проявивши таку сміливість. Аж ніяк не очікував від нього такої хоробрості та безжальності. Ще декілька днів тому цей парубок вперто відмовлявся прийняти свій дар, запевняв, що ніколи не зможе вбити, а сьогодні відправив у небуття водяника, того, кого вважали незнищенним. На його очах відбулася трансформація і хлопець з невинного пташеняти перетворився у справжнього орла. Він гордився своїм учнем і, мабуть, помилявся, коли вважав Марка не гідним цих здібностей.

Присутність Софії дуже бентежила хлопця і він намагався якнайшвидше одягнутися. Проте, всупереч очікуванню, вона  не  відвела сором’язливий погляд убік і її щоки не запалали легким рум`янцем. Навпаки, нахабно дивилася на нього, наче поїдала Марка голодними очима. Він вперше побачив її таку: зухвалу та сміливу, а дівочі вуста розтягнулися у легкій задоволеній посмішці.

Нарешті, заховавши своє тіло під одягом Степана, який був трохи великим, хлопець полегшено видихнув. Така надмірна увага присутніх до його особи бентежила, тож тепер коли він злився із загальною сірою масою, міг поцікавитися питаннями які так турбували:

- Ми дуже довго перебували під водою, а я ніколи не славився вмінням надовго затримувати дихання, проте незважаючи на це все ще живий. Це що моя нова здібність?

Чоловік сховав посмішку за серйозним виразом обличчя та вчительським тоном пояснив:

- Можна і так сказати. Оскільки поки сила чугайстера тече по твоїх венах, то ти практично незнищенний. Небезпеку становить лише цей топірець.

Степан підніс сокиру ближче до своїх очей та уважно поглянув на каліграфічні символи, які нанесені на руків'я. Задумано хмикнув та розвернувся, попрямував до автомобіля і його супутники вирушили за ним. Марк не заспокоювався і відволікав чоловіка від роздумів:

- Але я бачив підводний кришталевий палац. Чому людям досі не було відомо про його існування? 

- Магія. Водяник простим смертним ніколи показував зайвого, а цей топірець має більшу силу ніж я вважав. 

Відчинивши двері авто, Степан сів на переднє сидіння та продовжував вивчати зброю, яка срібними переливами виблискувала на сонці. Поводився так, наче нікого немає поруч, є тільки він і ця цінна реліквія. Користуючись такою тимчасовою неуважністю до всього навколишнього середовища, Софія ніжно схопила руку Марка та зупинила його. Шепотом, ніби розкриваючи страшну таємницю і боячись, що їхню розмову почують сторонні, звернулася до хлопця: