Глава 40

Згори химерну кімнату оточував кришталевий купол, а у стінах з чудернацькими формами не бачив дверей чи якогось отвору, щоб можна було виплисти з цієї смертельної пастки. Крім того, у воді рухатися важче ніж на поверхні, вона дещо сковувала рухи. Водяник кинувся на Степана та замахнувся на нього топірцем. Чоловік миттю перетворився на чугайстера, вправно ухилився від гострого леза, схопив свого нападника за слизький хвіст, проникнувши своїми гострими кігтями у його плоть.

 Проте, святкувати перемогу було рано. Водяник вправно орудуючи тризубом направив на Степана струмінь води під великим тиском і такими діями відкинув його від себе. Чугайстер не зміг противитися такому опору, під ним утворилися хвилі й він вдарився спиною об стіну. На зеленому хвості залишилися кроваві сліди у вигляді яскравих червоних смужок. Не довго вони прикрашали собою тіло водяного, за декілька секунд повністю затягнулися.

Все сталося настільки швидко, що Марк не встиг нічого вдіяти. Продовжував тамувати дихання й у своїх легенях відчув пекучий біль, хлопець задихався, кисню катастрофічно бракувало. Повітря піднялося з його легень та бажало вийти на зовні. Стримуватися ставало все важче. Він, наслідуючи приклад свого наставника, також перетворився на волохатого чугайстера, але через свій стан погано контролював процес перевтілення і вийшов більшим ніж планував. Його одяг тріснув по швах та повільно ворушився у товщі води.

Русалки, що перебували поруч охнули та порозпливалися геть з кімнати. Не кожного дня на власні очі бачать чугайстера у звіриній подобі та ще й приблизно у два рази більшого за них. Марк з подивом помітив, що хвостаті створіння вільно проникають крізь кришталеві стіни. Він обережно доторкнувся до них і відчув під своїми пальцями тверду та прохолодну поверхню. Стало ясно – палац їх не випустить.

Степан швидко очуняв від удару та в повній бойовій готовності направив свою злість на водяника. Плавними рухами, розганяючи воду, повільно наближався до супротивника, який уже задумав новий підступ. Він міцно стиснув посох та утворив водяний вир який захопив у свій полон чоловіка. Чугайстер вертівся у ньому по колу як у центрифузі й ніяк не міг вирватися. Зеленошкірий наблизився до виру та замахнувся топірцем на безпомічного Степана.

Марк був набагато вищим та сильнішим, встиг перехопити удар, стиснувши руку водяника так сильно, що почувся тріск змазаних кісток. Вільною долонею відібрав у ворога бажаний топірець і гостре лезо зробило тонку доріжку вздовж зеленого живота. Водяник відплив назад та із застиглим страхом в очах, розчинився на тисячі масивних капель які злилися з водою, що заповнювала весь простір.

Потужний вир зник, відпустивши на волю здивованого Степана. У цю мить він пишався своїм учнем, адже той фактично врятував його від загибелі та забрав древній топірець. Чоловік знав – водяник не помер, лише відступив, щоб повернутися з новими силами та зайняти більш вигідну позицію. Йому невідомо як вбити цього ворога, за весь час свого існування жодного разу про таке не чув, тож необхідно якнайшвидше вибиратися звідси. З усієї міці вдарив по прозорій стіні. Вона залишалася непорушною, магія її господаря була надто сильною.

Він перевів зневірений погляд на Марка і побачив як той перетворився на водяника. Чугайстер розумів – зеленошкірий прокрався у його свідомість та викликає видіння. Якщо не вибратися звідси, то існує ймовірність, що вони повбивають один одного. На відміну від парубка, Степан чітко усвідомлював цей підступ. Хлопець помітивши перед собою водяника наблизився до нього і з усієї сили замахнувся на нього, навіть не підозрюючи, що насправді скоює напад на свого наставника.

Степан намагався збільшитися у своїх розмірах, але досягти семи метрів так і не зміг, йому забракло сили. Надто багато магії перейшло до Марка й у парубка вирувала майже вся могутність чугайстера. Степан з тими крихтами дару, що ще залишилися у нього, не міг чинити гідний опір хлопцю. Наче у сповільнених рухах він бачив як наближається сокира, яка несе з собою його смерть. Чоловіку вдалося ухилитися та схопити ноги Марка, цим самим позбавивши юнака рівноваги.

Проте, парубок не мав наміру здаватися і хаотично борсаючись у воді, намагався поранити чугайстера, що досі здавався йому водяником. Довго утримувати сильні ноги Степан не міг і в цю мить найкращим варіантом здалося спробувати втекти й сподіватися, що прозріння зійде на Марка. Все ж магія чугайстера, навіть на підсвідомому рівні, боротиметься з чужими чарами. Він відштовхнув ноги парубка від себе та відплив у протилежному напрямі.

Але такі дії не врятували. Хлопець швидко наздогнав його і Степан відчув теплий дотик на своїй руці. Розвернувшись, він безпомічно спостерігав як срібне лезо вже вкотре впевнено наближається до нього. Чоловік інстинктивно заплющив очі та відвернув голову. Біля свого вуха почув глухий удар. Пальці парубка розімкнулися і відпустили Степана на волю.

Топір влучив у кришталеву стіну. Марк з подивом спостерігав як руйнується палац, розсипавшись на мільйони уламків, що безслідно зникли на дні водойми. Тепер він знаходився посеред звичайного озера з намулистим ґрунтом і з тільки зараз з жахом усвідомив – ледь не вбив Степана, який постав перед очима у подобі вдягненого чугайстера.

Марк насторожено очікував нападу водяника, але не побачивши його зрозумів - ворог десь причаївся. Степан показав пальцем вверх і хлопець слідом за ним виплив на поверхню води та нарешті вдихнув повітря на повні груди. Пекучий біль, що весь час дошкуляв йому, зник і парубок зміг говорити. Його картали багато запитань, але почав з головного: