Глава 39

Голос водяного видався глухим, проте тон у якому він це сказав, наводив невеликий страх. Степан із широкою посмішкою на обличчі, приязно розвів руками:

- А як ще викликати тебе з твого замку? Ми прийшли з подарунками.

Почувши про гостинці, водяний одразу подобрішав. Зморшки на його лобі майже зникли й він усміхнувся у відповідь, демонструючи гнилі зуби:

- З цього потрібно було починати. Ласкаво прошу, чугайстеру я завжди радий, а особливо двом.

Степан зазиваюче кивнув Маркові та відважно прямував до водяного, поступово занурюючись у прохолодну воду. Хлопець підняв паперовий пакет з землі, у якому знаходилися дари, та неохоче вирушив за чоловіком. Як тільки Марк опинився у воді, водяник дмухнув на нього і він покрився прозорою бульбашкою яка прийняла контури тіла. Парубок боязко глянув на свого напарника, який теж опинився у схожому пузирі. Той жваво заспокоїв:

- Це магічні скафандри, на глибині вони нам знадобляться.

Після цих слів, парубок впевненіше крокував у глибини озера. Як тільки він зайшов по пояс у воду, водяник плеснув у долоні й вони опинилися у кришталевому палаці на дні озера. Марк вражено озирнувся. Судячи з розмірів так званої кімнати, у вигляді неправильної геометричної фігури з гострими кутами, назву для якої парубок не зміг підібрати, припустив – це великий зал.

Над ним плавали риби, прозорі стіни грайливо переливалися яскравим світлом і на згинах вигравало  різними барвами. Вертикальні поверхні покриті втисненими абстрактними візерунками та наділяли це місце ще більшою загадковістю. Місцями з підлоги росли зелені водорості та надавали палацу затишку, робили його менш строгим. Хлопець стояв на гладкій кам`янистій підлозі й майже зовсім не відчував тиску води. Провів перед собою рукою та переконався – вода все ж була, проте не зважаючи на це він міг дихати. Прозора оболонка, що виконувала роль скафандра, видозмінювалася згідно з його рухами й незважаючи на тонкий шар повітря, Марку здавалося, що він одягнутий у костюм.

Вродливі русалки одразу оточили гостей та засліплювали своєю різноманітністю. Кожна володіла унікальним кольором волосся: червоним, фіолетовим, зеленим, синім, воно досягало до поясу та повністю прикривало оголені груди. Їхні хвости теж майоріли яскравими кольорами, як і великі очі з пухнастими віями. Марк побачив і напівпрозорих людей, єдині хто з мешканців озера (не враховуючи риб і дрібних тварин), були одягнуті та на противагу усміхненим русалкам виглядали похмуро. Степан шепнув на вухо свій невеличкий коментар:

- Утопленики. Тепер служать водяному.

Марк перевів погляд на господаря цих володінь та побачив його масивний зелений хвіст зі срібним переливом, покритий широкою лускою. Він гордовито плюхнувся на високе кришталеве крісло, яке виконувало роль трону, взяв у руки золотий тризубець, що закріплений на прозору палицю та зверхньо кинув погляд на присутніх. Парубок не стримав свого захвату і вражено мовив:

- Оце так! Посох як у Посейдона!

Одразу отримав від Степана удар ліктем по плечу. Не розуміючи причину такого вчинку, ображено поглянув на нього. Водяник різко змахнув пружним хвостом та зістрибнув зі свого місця:

- Навіть не порівнюй мене з тим невдахою. Теж, мені цяця, захопив у свої володіння океани та оголосив себе богом морів. Нахабний бовдур, ось хто він насправді. У мене ж тризубець кращий, гостріший і більше магії закладено у ньому.

Бачачи як водяний палає від гніву, Марк одразу усвідомив свою помилку. Йому здалося, що господар озера усім своїм темним єством ненавидів Посейдона, заздрив йому, а від так тільки згадка про названого брата розбурхувала нестримну злість. Степан добре це знав, тому, щоб заспокоїти зеленошкірого, вирішив скористатися його жадібністю:

- Безсумнівно, проте Марк новенький у світі магії й дозволив собі таке необачне порівняння, - розпочав з підлабузництва він. Хоч насправді у своїх думках проклинав цю ситуацію, у якій має так кланятися перед цим патлатим, – на знак нашої пошани прийми ці гостинці.

Взяв з рук хлопця пакет та простягнув їх водяному. Він гордо підняв голову та знову сів на свій трон. Помахом дряблої руки, дав знак синьоволосій русалці й вона відібрала сумку та почала вибирати дари. Спершу витягла хліб, ковбасу запаковану у термоупаковку, жуйки, льодяники, а від вигляду замороженої курки водяний і зовсім скривився:

- А що живі кури на суші більше не бігають? Краще б привів мені дівчину. Чи ти вирішив мене отруїти цією гидотою?

Відкрито зупинив свій погляд на жуйках. Степан розвів руками:

- Чого ти вередуєш? На поверхні це дуже дорогі речі, їх важко дістати, справжній делікатес, тож радій, що я зумів знайти для тебе такий ексклюзив.

Від того як чоловік вихваляє жуйки, Марк ледь стримав свого сміху. Водяний з усією серйозністю взяв гостинець до рук та вертячи у руках з цікавістю почав розглядати. Зрештою, обережно, наче справжній скарб, поклав їх у долоню рудої русалки:

- Добре, потім спробую. Здогадуюся – така щедрість не спроста. Що потрібно від мене?

- А чого ти вирішив, що обов’язково щось потрібно, невже не можна просто відвідати свого доброго друга, познайомити зі своїм наступником? – спостерігаючи як скривився хвостатий, Степан нарешті зізнався у своїх мотивах, – але якщо ти вже поцікавився, то говорять, що у тебе є древній топірець викуваний на полум’ї дракона.