Глава 37

Степан зупинився та розвернувся.  Гнівно зміряв поглядом дівчину, так наче вона й у цьому винна:

- Нам потрібно йти. Ти нас знову затримуєш. Якби не ти, то ми б з Марком перетворилися чугайстерами й швидко б дісталися до місця призначення.

Хлопцю не приємно таке чути. Він бачив – Софія теж не в захваті почуватися баластом. Марк моментально прийняв рішення, упевнений він з таким упорається, а якщо ні, то припинить себе поважати:

- Залазь до мене на спину, я тебе понесу, – дівчина з недовірою глянула на нього. Парубок вирішив пояснити, - я перетворюся на чугайстера і бігтиму слідом за Степаном. Не хвилюйся, я не сильно збільшуся у розмірах, відмінно бачу уночі, ліхтарик мені не потрібний.

Йому здалося, що це прозвучало як самореклама. Проте, схоже вона спрацювала і дівчина погодилася. Марк перевтілився  в чугайстера, як і обіцяв  його тіло не дуже збільшилося, навіть одяг не порвався. Він краще контролював перетворення і боль у м`язах при цьому процесі уже зовсім не відчував. Софія з легким острахом сіла йому на плечі, а її тендітні руки обережно опустилися на його патлату голову.

Степан якось дивно посміхнувся та миттю змінив свою подобу. Зараз він мало нагадував людину. Не чекаючи, поки дівчина зручно вмоститься, блискавичним бігом рушив уперед. Хотів випробувати можливості Марка, тому не шкодуючи себе, мчав на повній швидкості. Але, всупереч очікуванням, хлопець швидко наздогнав і наче хизуючись, переміщався не по витоптаній стежині, а вправно маневрував між деревами та трохи обігнав його.

Софії таке не подобалося, вона ухилялася від колючих гілок та міцно притиснулася до чугайстера. Чоловіку здалося, що дівчина навіть інколи заплющувала очі. Така ситуація веселила і злила одночасно. Те, як Марк швидко перебирав здібності тішило, проте засмучувала власна слабкість. Він уже не той, що був колись, сили покидали його і скоро від непереможного чугайстера у ньому нічого не залишиться.

Рухаючись у такому жвавому темпі, ліс незабаром закінчився і перед ними постала величезна похила поляна, на якому розмістився маленький одноповерховий будиночок. Степан впевнено прямував до нього і Марку нічого не залишалося як наслідувати його приклад.

З кожним перетворенням хлопцю все більше подобалося бути чугайстером. Здавалося, наче щось вирує всередині нього і зливається з ним у єдине ціле. На великий подив не відчував задишки чи втоми, дівчина на плечах видавалася легкою мов пір`їнка, а її гарячий подих приємно пестив потилицю. Зупинився перед самотнім будинком і губився у здогадах хто ж його господар. Степан повернув собі подобу людини та урочисто оголосив:

- Ми прибули на місце!

Марк присів на коліна і Софія злізла з його плечей. Він знову став привабливим темноволосим парубком який прискіпливо оглядав невідомий дім. Невеликий, побудований з дерев`яних колод, мав малі вікна, просторий ґанок та дах накритий шифером, був не схожий на жодний, що йому доводилося бачити до цього. Степан по-господарськи піднявся трьома сходинками, минув ґанок, дістав з-під запиленого килимка іржавий ключ та впевнено відчинив двері:

- Запрошую до моєї скромної оселі.

Переступив через поріг і увімкнув світло, цим самим ще більше шокуючи своїх гостей. Марк схопив долоню Софії й вони несміливо зайшли в дім. Одразу потрапили у невеличкий коридор оббитий вагонкою, з якого по обидва боки виходили двері. Чоловік помахав рукою, заманюючи їх в одну з кімнат.

Невеликий стіл з трьома стільцями гордо стояв біля вікна, ліворуч від нього - коричневий сервант заставлений посудом, дерев’яний умивальник, на якому самотньо лежали єдина зубна щітка та мило, невеликий зелений диван, навпроти - розмістилася тумба з телевізором, а у кутку виднілася масивна піч з великим шпаргатом, духовкою та лежанкою. З протилежного боку Марк побачив електроплитку, невелику шафу та холодильник, який тихо дзижчав, нагадуючи про свою присутність. На підлозі недбало лежала стара килимкова доріжка з яскравими смугами, а стіни увішані гобеленами. З інтер’єру Марк припустив, що це кухня суміжна зі столовою і вітальнею.

Не так він уявляв будинок чугайстера. Очікував побачити маленьку землянку у лісі набиту хвоєю та мохом, а його дім виявився звичайним сільським будинком. Степан кивнув на стільці:

- Сідайте, щоправда, пригостити вас ситною вечерею не можу, декілька днів не був вдома. Проте, трав`яний чай і мед з хлібом, що у твоєму рюкзаку, можуть зійти за вечерю.

Чоловік  дістав зі серванта літрову скляну банку майже повністю наповнену медом та поставив її на стіл. Увімкнув електричну плитку і підсунув чайник. Гості, продовжуючи дивуватися, сіли на м’які стільці. Першою не витримала Софія:

- Я вважала наш маршрут пролягав у місце де схований древній топірець.

- Так і є, - не поспішаючи відповів Степан, ставлячи на стіл квітчасті чашки. – Просто туди вночі краще не з`являтися, а мій дім був майже по дорозі. Крім того, у мене є ще деякі справи тут, тож переночуємо і вранці вирушимо в дорогу.

Те з яким непідробним спокоєм говорив чоловік, Марку здалося підозрілим. Завжди підганяв їх, нагадував про обмаль часу, а тепер його це наче не турбує. Така різка зміна поведінки здавалася дивною. Хлопець вирішив вивідати трохи більше інформації:

- Не чекав, що чугайстер мешкає у будинку з електрикою.

- А що, мені жити у кам`яній печері? – чоловік не стримував дзвінкого сміху. – Блага цивілізації дійшли й до мене. Звичайно я обрав віддалену місцину для житла і це пов’язано з моїми метаморфозами. Люблю прогулюватися у своїй звіриній подобі та виходити на полювання, зрештою це ж моє призначення. Проте, туалет і досі на вулиці, тож якщо дама бажає, може відвідати його, я увімкну світло надворі.