Глава 36

Тихо, трохи з острахом, зробив припущення:

- Я помітив, що грати на підлозі відсутні, адже саме так й потрапили у цю пастку. Якби у нас була лопата, то ми могли б спробувати зробити підкоп і пролізти через клітку?

З надією у голосі прозвучало це питання. Степан здивовано поглянув на нього. Марк поспішно вилаяв себе за дурні теорії, проте чоловік  ляснув себе долонею по лобі:

- Ну, звісно! Як я сам не здогадався?  Твоя ідея гідна того, щоб її втілили у життя. У нас хоч немає лопати, але є сокира. З її допомогою спробуємо вирити невеличку яму, все ж краще ніж просто сидіти та зітхати.

Степан взявся із завзяттям копати ґрунт, але без сили чугайстера воно швидко минуло. Він уже забув як це – бути звичайною слабкою людиною. Незабаром його підмінив Марк, а коли утворилося маленьке заглиблення то виймати розрубаний ґрунт та каміння стала допомагати й Софія. Робити такий підкоп важко, проте ніхто не скаржився і всі хотіли якнайшвидше покінчити з цим.

Надворі вже сутеніло, коли їм вдалося вирити достатню яму для того, щоб чоловіки змогли пролізти під кліткою. Першим спробував Степан. Спочатку просунув свої руки й голову, а потім і решту частину тіла. Заглиблення виявилося настільки невеликим, що він щільно торкався землі та залізних ґрат. У Марка була дещо худіша статура і хлопець проліз швидше. Тільки опинившись на волі, нарешті змогли полегшено видихнути. Упіймавши на собі невдоволений погляд Степана, Софія поспішила пересвідчитися:

- Ти ж не звинувачуєш мене у тому, що ми втратили карту бажань?

Чоловік брудними від глини руками почухав свою світлу бороду, у якій уперше дівчина помітила сиві волоски:

- Та негідниця все одно б її забрала. Вона знала, що ми тут будемо і мені дуже цікаво звідки у неї ця інформація, – підозріло глянув на дівчину, уважно стежачи за її реакцією, продовжував впевнено говорити, - скувавши наші сили у тій клітці, повітруля зробила нас слабкими й ми нічого не могли вдіяти. Проте, наступна наша зустріч буде переможною для нас. Я обхитрив нашого ворога, вказав зовсім інше місцеперебування топірця і якщо та бестія не перевірить, то рухатиметься хибним шляхом. Хоча, навіть якщо і знатиме про мій обман, все одно сумніваюся, що насмілиться з`явитися, щоб забрати бажану річ. Потрібно поспішати, ми не змінюємо своїх планів.

Марк не поділяв ентузіазм Степана. Після того як повітруля таке з ними зробила, він ще більше зневірився у їхній перемозі. Щоб не засмучувати чоловіка, про свої побоювання змовчав:

- Куди ми  прямуємо тепер? Де знаходиться топірець?

Чоловік зіщуливши очі, хитро посміхнувся:

- Це ти дізнаєшся коли прибудемо туди, оскільки навіть дерева мають вуха.

На дворі панувала ніч, а вони брудні та голодні дійшли до свого автомобіля. Чоловік задав напрямок руху й авто під керівництвом Марка вирушило у дорогу. Без точної адреси, назви села, міста чи природного об'єкта вони рухалися в невідомість. Принаймні так здавалося Марку, але Степан точно знав куди спрямувати їхній маршрут.

Голодні животи бурчали. Марк зупинився біля супермаркету і придбав деякі продукти. Все ж краще, ніж нічого. Розуміючи, що вони й так втратили багато часу, він не насмілився  й думати про відвідини кафе, щоб ще більше не дратувати Степана, який поводився так, наче й зовсім не голодний. Проте, аромат свіжої випічки розбурхав його апетит і чоловік з гучним плямканням знищував булочки, вперто тримаючи у таємниці місце їхнього призначення.

Нарешті, через дві години вони повернули з головної дороги та рухалися гравійною, яка теж скоро закінчилася. Вона змінилася вузькою польовою і вела різко вверх по пагорбу. Старенька нива впоралася з таким підйомом і Марк дуже зрадів цьому. Вони під`їхали до загородженого дерев`яним штахетом  будинку і дорога закінчилася.

Припаркувавши авто поруч з цим господарством, хлопець оглянувся довкола. Незважаючи на майже цілковиту темряву, оскільки через високу хмарність на небі зірки були ледь помітні, парубок відмінно бачив уночі. Звідусіль їх оточували гори - зліва безліссі та пологі, праворуч – з високими смереками. Світло від увімкнених фар, освітлювало невеликий будинок із сараєм та господарською прибудовою. Хлопець усвідомив – тут безліч місць, де можна заховати топірець. Навіть не знав чи радіти, коли Степан ошелешив:

- Беріть речі, нас чекає невеличка мандрівка.

Не мовивши більше ні слова, чоловік вийшов з авто. Марк розвернувся та взяв рюкзак, який безтурботно лежав на задньому сидінні. Його вічі зустрілися зі сонними очима Софії, яка встигла задрімати. Протираючи долонями свої повіки, дівчина поцікавилася:

- Він і досі не сказав куди ми прямуємо?

- Ні, проте, гадаю це не важливо, скоро самі побачимо. Виходи, сподіваюся йти недалеко.

Вибрав з рюкзака ліхтарик та покинув автомобіль. Дівчина, наслідуючи такий приклад, теж вийшла з авто. Марк зачинив усі дверцята, вручив Софії увімкнений ліхтарик і вони вирушили вперед. Їхній маршрут проходив через ліс по вузькій витоптаній стежці. Першим рухався Степан, за ним – Софія, а Марк замикав їхню нерівномірну шеренгу. Вони пройшли незначну відстань коли світло у ліхтарику почало тьмяніти, а потім блимнуло декілька разів і зовсім зникло. Марк сумно констатував факт:

- Батарейки розрядилися. Дивно, ліхтар майже новий.