Глава 35

Степан міцно стиснув губи, щоб не вилаятись. Почувався обманутим та злим. Ось чому він завжди був одинаком – ніхто не міг шантажувати його близькими людьми. І хоч до Софії відчував глибоку неприязнь, проте дозволити її померти не міг. Не впевнений, що повітруля не позбавить дівчину життя, але перевіряти її чесність було надто великим ризиком. Ще й Марк дивиться на нього щенячими очима, якщо він наразить на небезпеку його подругу, то хлопець цього не пробачить. Зрештою, йому вже й так відомо де топірець, залишиться лише вибратися з цієї клітки та встигнути до того місця першими. І хоч у його голові це прозвучало легко, але насправді не мав жодної уяви як таке зробити.

Повітруля, якщо захоче й так забере карту, йому відомі її методи, а поки він ув`язнений у цьому тілі, то змагатися з нею не може. Зважив усі варіанти та оцінив свої шанси, неохоче погодився:

- Добре, щоб зекономити час нам усім я віддам тобі карту. – Марк полегшено видихнув. Поки Степан приймав рішення, він сидів напружений і здавалося навіть забув як дихати. Чоловік впевнено продовжував, - відпусти дівчину й отримаєш бажане.

- Гаразд, все одно вона нікуди не втече, – повітруля на диво швидко пристала на такі умови. Вона кивнула мавці й та звільнила руки дівчині, проте залишалася на місці. Софія з вдячністю та провиною в очах, поглянула на Степана і підбігла до клітки. Тонкими пальцями схопилася за холодні ґрати та безпомічно дивилася на ув’язнених. Грізний голос повітрулі прозвучав впевнено, вона говорила так, ніби смакувала свою перемогу:

- Віддай карту своїй супутниці, нехай вона принесе її мені.

Марк помітив як неохоче Степан простягнув дощечку дівчині. На його обличчі зобразилися змішані почуття злості та безпорадності. Софія невпевнено взяла її до рук і тільки після того, як чоловік кивнув, вона насмілилася повільно відійти від клітки. Легкими кроками, майже безшумно, наблизилася до повітрулі, яка без зайвих церемоній, різко вихопила карту з її долонь.  Білявка поглянула і високо підняла брову:

- Хм… дивне місце, щоб заховати топірець. Хоча, можливо це і на краще, ніхто не буде там його шукати. А тепер вибачте, у мене важливі справи. Сподіваюся ми більше ніколи не побачимося.

Самовдоволена посмішка засяяла на її обличчі. Вона піднялася у повітря та полетіла геть. Її крила рухалися граційно, здалеку нагадували білі хмаринки, які подорожують безмежним небом. Слідом за нею втекла і мавка, Марк відмінно бачив, що ногу вона не зламала, а була такою переконливою у своїй грі. Першим отямився Степан. Він аналізував ситуацію вголос:

- Отже, перетворитися на чугайстера тут ми не можемо. Клітка занадто важка, щоб її підняти, а решітка досить міцна і без перетворення її не зігнути. Які будуть пропозиції щодо нашого звільнення?

Ніхто не зронив і слова, не висунув ні одного варіанту. Ситуація здавалася настільки безнадійною, що жодна ідея не спадала на думку. Нарешті після тривалої мовчанки Марк боязко запитав:

- Якщо у нас не вийде вийти на волю, то помремо тут з голоду?

- Не помрете, - швидко заспокоїла його Софія, - я приноситиму Вам їжу.

Марку така перспектива не подобалася. Невже він назавжди залишиться в’язнем у цій клітці? Через своє хвилювання не міг раціонально думати:

- І як довго це триватиме? Не хочу жити як у зоопарку.

Голос хлопця звучав роздратовано. Софія як могла намагалася підтримати його і запропонувала:

- Я можу покликати на допомогу людей.

Після цих слів розізлився Степан. Він грізно нахмурив брови та вдарив кулаком по землі:

- Припиніть безглузді розмови. Люди нам не допоможуть. Ця клітка – магічна, жодний інструмент її не пошкодить. Без їжі не помреш, ти ж тепер чугайстер і навіть якщо не будемо нічого їсти, то все одно житимемо, просто відчуватимемо сильну спрагу і голод. Придушіть свою паніку і подумайте логічно.

Запанувала тиша і тільки спів птахів та шелест дерев порушували її.  Марк дивився на дівчину й навіть не приховував свого погляду. Коли вона опинилася заручницею мавки, дуже злякався, але найбільше бісила його безпорадність. Сьогодні він уперше зустрівся з повітрулею і це закінчилося повним фіаско. Як згідно з планами Степана він має її вбити? Відрубати голову не вийде, вона ж не підпустить його до себе так близько. Її величезні крила заворожували, хотілося доторкнутися до них, зробити їх своїми. Проте, здається зараз він не тим переймається і якщо не вибереться звідси, то всі побоювання зайві. Тож спрямував свої думки у пошуку порятунку. І за деякий час, його відвідала вдала ідея у якій він не був впевнений.