Глава 32

Дівчина одразу почала виправдовуватися:

- Я нічого не робила, це твоя карта, тож всі претензії до неї. Чому у всіх бідах ти завжди звинувачуєш мене?

У Софії було таке невинне та ображене обличчя, що Марку відразу захотілося вигородити її перед Степаном. Але парубок дещо згадав і це викликало підозру. Щоб марно не звинувачувати,  вирішив уточнити:

- А як саме працює ця карта?

- Я вже говорив, береш її у руки й загадуєш потрібне місце. Через дотик дощечка перехоплює енергетичні потоки та малює мапу.

Від колишнього спокою Степана нічого не залишилося, він видавався розлюченим і здавалося якщо дасть волю своїй люті, то зруйнує вершину. Дотик. Здається Марк розгадав загадку і знав причину помилки. Обережно, щоб безпідставно не образити дівчину, висунув своє припущення:

- У готелі, коли ти задав маршрут на карті, я помітив, що у ту мить Софія теж ледь доторкнулася до дощечки, – він звернувся до неї та поглянув прямо у її нереальні зелені очі, - можливо ти у своїх думках згадувала про Говерлу?

Дівчина відвела погляд. Ледь прикусила губу та опустила голову. Поводила себе так, наче відчувала провину. Набравшись сміливості, важко зітхнула і зізналася:

- Так, у ту мить я думала, що якщо ми вже у горах, то хотіла б побачити Говерлу. Проте я не знала, що так вийде, я не навмисне. Пробачте.

Її голос звучав жалісливо, склалося враження, що вона зараз розплачеться. Марку стало її шкода, на відміну від Степана, який не стримував свого гніву:

- І це все, що ти скажеш? Через тебе ми втратили день, адже потрібна річ у зовсім іншому напрямку. Ти це навмисно зробила. Або ти сама розкажеш чому так вчинила, або тебе змусить заговорити чугайстер. 

Така погроза не залишила дівчину байдужою і вона невміло виправдовувалася:

- Але я цього не бажала. Навіть не знала принцип роботи карти й навмисно не просила показати Говерлу, просто промайнула така думка. Завжди мріяла опинитися на цій вершині. Чесно – це сталося випадково.

На обличчі Софії промайнув страх і це одразу побачив Марк. Вона у пошуках захисту, поглянула на нього. На кремезному фоні Степана здавалася слабкою та беззахисною, хотілося заховати та вберегти її від усіх небезпек. Не витримавши, Марк намагався заспокоїти чоловіка, у якого в очах палали вогняні іскри:

- Степане, справді, вона не хотіла. Тепер уже нічого не змінити, давай краще не витрачати час на образи, а спробуємо трохи відпочити й спустимося назад.

- Відпочинемо? Тобі не потрібний відпочинок, у тебе навіть дихання не збилося. Скажи одразу, щоб вона відпочила, – Степан кинув у дівчину ненависний погляд, - ти нас затримуєш, влаштовуєш диверсії, й вже точно повертаєшся додому і це не обговорюється.

Він виглядав таким войовничим та впертим, що ніхто не смів заперечити. Різко розвернувся й почав спускатися з вершини. Склалося враження, що для того, щоб стримати свої емоції, йому необхідно побути якомога далі від Софії. Марк наблизився до неї та легенько обійняв, притулившись своїм тілом:

- Не переймайся, він одумається. Крім того, я скажу, що нікуди без тебе не піду.

Вона обійняла його у відповідь та тихо прошепотіла на вухо:

- Дякую за те, що віриш мені. Обіцяй, що не залишиш серед карпатських полонин одну.

- Обіцяю, – Марк сказав ствердно та  впевнено, наче від його обіцянки залежало життя дівчини. Він неохоче відхилився та поцікавився:

- Ти можеш йти, чи тобі потрібно ще трохи відпочити?

Софія поглянула на маршрут, який необхідно подолати. Хлопцеві здалося, що гори у неї уже не викликали захоплення, а шлях назад виглядає так, наче вкритий розпеченим вугіллям. Дівчина важко зітхнула, проте через почуття провини намагалася не виказувати своєї втоми:

- Гадаю нам потрібно вирушати, а то цей тиран позбавить мене життя прямо на цій вершині.

Марк таємно захоплювався мужністю дівчини. Не зважаючи на свою втому, вона готова продовжувати йти далі. Він не міг допустити її повного знесилення, тому запропонував:

- Сфотографуймось на Говерлі, будемо мати перше спільне фото. Хоч упевнений - цей похід ми запам’ятаємо назавжди.

Софія охоче погодилася. Швидко знайшли мальовниче місце, зробили поодинокі фотографії та селфі. Парубок зі смутком в очах, поглядом попрощався з  цим місцем й разом з дівчиною почали спускатися з гори. Вдалині помітили маленьку цятку, у якій хлопець впізнав Степана. Новий зір чугайстера подобався й у потаємних закутках своєї душі він бажав перетворитися на нього, дати волю своїм ногам й помчати з усієї сили випробовуючи витривалість. Проте, присутність дівчини стримувала його, не хотів, щоб вона знову побачила перед собою кровожерливого монстра якого так боїться і звичайно наявність туристів не сприяла такому перевтіленню-