Глава 29

Вранці Марк прокинувся під дзвінкий голос Степана. Склалося враження, що чоловік хотів розбудити не тільки їх, а всіх мешканців навколо:

- Прокидайтеся ледарі! Поки ви вилежували свої боки я добув нам дещо цінне.

Такий піднесений настрій здивував. Цікавість взяла гору і хлопець швидко підвівся на ноги, хоча залюбки б ще грів свою постіль. Він підійшов до столу, над яким схилився Степан. Дівчина теж неохоче підвелася та замотавшись у ковдру, приєдналася до них. Стежачи за тим, як двоє дорослих чоловіків уважно розглядають дерев`яну дощечку, не витримала та поцікавилася:

- І що ти нам добув? Звичайне поліно для печі?

Степан злісно зиркнув на неї. Обережно, ніби володіє найціннішим скарбом, взяв до рук гладку, гарно відшліфовану дощечку.

- Це не звичайний шматок дерева, а карта бажань. Потрібно взяти її до рук та подумати про річ яку бажаєш знайти. На цій дощечці з`явиться карта з місцем розташування  жаданого предмета. Ось, наприклад зараз я згадаю про древній топірець. 

Він заплющив очі та стиснув її сильніше. Затамувавши подих Софія спостерігала за цим дійством та навіть сама легенько доторкнулася до задньої частини дощечки. На ній почали вимальовуватися контури й вже за мить утворилося зображення, яке нагадувало мапу. Поглянувши на неї, Степан залишився задоволеним. На великий подив їхній шлях пролягав до Говерли, найвищої вершини Українських Карпат. Чоловік не приховував своєї розгубленості:

- Де на Говерлі може бути захований топірець? Там і таємного місця немає, щоб надійно заховати річ. Проте, як виявилося, потрібно було шукати в найнеочікуваніших місцях. Збирайтеся, вирушаємо за кілька хвилин.

Марк бачив як Софія неохоче взяла свій одяг та направилася до ванної. Для нього й досі залишалося загадкою чому вона продовжує подорожувати з ними. Коли вчора він запитав її про це, то бажав почути чи хоча б помітити в її очах легку симпатію до нього. Дівчина сиділа навпроти нього за столом та доїдаючи круасан, зізналася:

- Я хочу бути хоч чимось корисною для світу і якщо зможу чимось допомогти, то я це обов’язково зроблю.

 Сподівання Марка розтанули, напевно Софія ніколи не побачить в ньому хлопця, тим більше тепер, коли він поступово стає цим чудовиськом. Зробивши ковток чаю та пильно стежачи за реакцією дівчини, вирішив уточнити:

- Тебе не лякає те, у що я перетворююся?

Вона без жодних вагань впевнено заявила:

- Ні, навіть коли  обертаєшся у того звіра, вірю - й досі залишаєшся собою. Ти найдобріша людина яку я знаю, і впевнена, навіть отримавши усі сили чугайстра, не станеш використовувати їх проти когось. Тобі не обов'язково знищувати мавок тільки тому, що так сказав Степан. Можливо потрібно більше дізнатися про тих створінь, може не всі з них лихі.

Марк був вражений її проникливістю. Попри те, що вона бачила як безжально мавки вбили Івана, дівчина все одно не поспішала вважати їх абсолютним злом. На відміну від нього. Чим більше сили чугайстра вирувало у його тілі, тим більше він ненавидів цих створінь. Відчував зміну у собі, ставав жорстокішим, впевненішим, а головне – його серце поступово кам'яніло. Зараз він уже не марив романтичними стосунками з Софією, звісно дівчина йому подобалася, але щось відштовхувало його від неї. Найбільше боявся, що згодом перетвориться у безжального монстра яким вперше постав перед ним Степан. Парубок висловив свої побоювання:

- Вважаєш я зможу залишитися людиною? Тоді, у хижині мольфара я не задумуючись знищив мавку, я хотів цього. У мені прокинулася якась невідома жага позбавити світ цих істот.

Софія ніжно доторкнулася до його руки, яка вільно лежала на столі. Цим жестом вона показала свою підтримку яка була так необхідна:

- Переконана, ти впораєшся і з часом зможеш контролювати того звіра, який житиме в тобі.

Він хотів би теж бути у цьому впевнений. Сьогодні, стежачи за діями Степана, йому сподобалося та мить магії яку продемонстрував чоловік. Залишившись наодинці з ним, дозволив собі поцікавитися:

- А де ти знайшов цю карту бажань? Наскільки я знаю у магазинах таке не продається.

Чоловік загадково посміхнувся та заховав дерев`яну дощечку собі під сорочку. Було видно як вона випирає, але Степана, мабуть, це не хвилювало. Затужив пасок і ошелешив своїм зізнанням:

- Не продається. Я позичив її у блуда, дуже мерзенний дух.

Марк відчув, як по його шкірі пробігли мурашки. Скільки ще міфічних та як він раніше вважав вигаданих персонажів реальні? Парубок читав про блуда, який заплутував подорожніх та перешкоджав знайти шлях додому, проте не вірив у його існування.

- Чому одразу не звернувся до нього по допомогу? Навіщо ми марно обнишпорювали скелі?

- Надто висока ціна за цю карту. Проте, не бачачи іншого варіанту погодився її заплатити. Згодом все залежатиме від тебе, і я сподіваюся, що моя жертва не буде марною і ти впораєшся з повітрулею.

Хлопець відчув на собі велику відповідальність. Він підозрював, що мова йде не про гроші. Складаючи речі в рюкзак, вирішив пересвідчитися:

- Скільки ти заплатив за цю карту?

Степан задумано почухав свою бороду. Здавалося, наче роздумував чи відкривати якийсь великий секрет. Зрештою парубок почув дивну відмовку: