Глава 27

Дівчина ошелешила своїм зізнанням і вся радість швидко зникла. Не може цього бути, зазвичай йому вистачало й чотирьох годин на сон. Причину їхньої з Марком сонливості не знав. Можливо це якось пов’язано з переходженням сили, проте раніше таке ніколи не траплялося. У даній ситуації втратити цілий день неабияка розкіш. Немов ошпарений зіскочив на ноги та кинувся до хлопця. Одразу перевірив – він дихає. Поставив долоні йому на плечі та почав сильно трясти:

- Прокидайся, Марку. Досить спати.

Але це не дало жодного результату, він навіть не поворухнувся. Як на зло, ще дратувала Софія своїми непотрібними коментарями:

- Я майже все перепробувала, його не розбудити.

Степан підняв хлопця на руки й поніс до сусідньої кімнати. Поклав Марка у керамічну ванну, увімкнув холодний душ та направив струмінь води на його обличчя. Декілька секунд нічого не відбувалося і коли чоловік уже втратив надію, парубок закашлявся та виплюнув воду, яка встигла потрапити до рота. Переляканими очима зміряв кімнату:

- Що відбувається?

Чоловік не поспішаючи вимкнув холодний душ та здивував своїм поясненням:

- Ми обоє несподівано перетворилися у сплячих красунь та проспали майже добу і я б дуже хотів дізнатися цього причину, - він злісно глянув на Софію. Марку здалося ще трохи й Степан просмалить її своїм поглядом. – Ти нічого не хочеш нам розповісти?

Дівчина злегка затремтіла, але цього вистачило для того, щоб таку реакцію помітив чоловік. Проте вже за мить її голос звучав рівно та впевнено:

- Я прокинулася пізно вранці, близько десятої години. Ви ще спали й попри всі мої намагання не змогла Вас розбудити. Змушена була продовжити оренду номера ще на добу. Решта Вам відома.

Степан дивився прямо у вічі Софії, немов хотів розгледіти в них те, що насторожувало в ній. Її великі очі вирізнялися ясним поглядом та неймовірно яскравим зеленим кольором, а ще у них проявлялася щирість. Вона стояла біля дверей, схвильовано тримала свої долоні та здавалася такою беззахисною і невинною. Мимоволі брови чоловіка опустилися й у суворому голосі прозвучали нотки теплоти:

- Дуже дивно. Ніколи не чув, щоб чугайстри впадали в сплячку. Добре, потім над цим поміркую. Зараз треба збиратися і вирушати, надто багато часу згаяли дарма.

Марк виліз з ванни та взяв сухий рушник витерти своє обличчя. Вигляд у нього був рішучий, здавалося готовий негайно виконати усі вказівки Степана, відчував свою провину перед ним. Проте невинний погляд Софії враз перетворився на войовничий:

- І куди ж це? Ніч надворі, я на відміну від Вас не спала, і блукати нічними Карпатами не хочу. Підемо на світанку.

Дратувало, що якесь недосвідчене дівча виставляє свої умови. Степан злісно гаркнув:

- Ти не розумієш, ми втратили багато часу.

 - Не я у цьому винна. Ми навіть не знаємо куди потрібно йти, а марно обнишпорювати уся місця сили немає сенсу, не встигнемо. Відкрий свої зарозумілі очі й нарешті зрозумій – якщо не дізнаємося де саме захований топірець, то не зможемо відшукати його.

Нахабне дівча звернулося до нього на ти та навіть підвищило тон розмови. Степан відчув як у його грудях зароджується тугий клубок злості та поширюється усім тілом. Почув як Софія зойкнула з переляку. Її погляд застиг на нігтях чоловіка які перетворилися на гострі кігті. Його звірина суть бажала вийти на волю, кинутися нестримним бігом по карпатським полонинам, знайти й пошматувати мавку. Він набрав повні легені повітря та намагався заспокоїтись. Найбільше бісить те, що дівча має рацію. Якщо й далі продовжувати пошуки навмання, то вони точно зазнають поразки.

Чоловік розумів, він змушений прийняти рішення яке так не бажав і відтягував цей момент, сподіваючись на диво. Надто багато залежить від нього, тож мусить піти на цю жертву. Заховав свої тваринні кігті та попрямував до дверей:

- Вирушаємо на світанку. І цього разу точно знатимемо маршрут.

Голосно грюкнувши дверима, направився якнайдалі від галасливих місць. Як тільки заховався між деревами від людських поглядів, почав швидко знімати з себе одяг. Йому необхідно випустити свого внутрішнього звіра, який так виривався на волю. Позбувшись зайвих речей, перестрибнув через трухлявий пеньок та у стрибку перетворився на вихор, з якого трансформувався вітром. Нарешті він відчув себе вільним, мчав на повну силу долаючи похилий пагорб. Йому подобався цей стан, коли зливаєшся з потоками повітря і стаєш їхньою частинкою. Як тільки потратив багато енергії та втамував свою лють, зупинився посеред лісу у подобі чугайстра.

Так сподівався, що зможе знайти топірець не звертаючись по допомогу до нього, адже знав – ціна яку він забажає буде непомірно високою. Ще раз все обдумавши та не бачачи іншого варіанту, зважився викликати того, хто вкаже правильний шлях. Тихо, понизивши свій голос майже до шепоту, під місячним сяйвом викликав свого ймовірного рятівника. Як тільки проказав потрібні слова, з-за дерева з`явився він – блуд.