Глава 26

Степан злісно зиркнув на Марка, і швидко перевів погляд на незнайомців:

- Ми не знаємо, ймовірно стався обвал. Он, яка дірка з'явилася.

Поки чоловіки присвистуючи вивчали щойно утворену вирву, Степан кивнув свої супутникам - час покинути це місце доки не виникло ще більше запитань. Спускалися мовчки, існував ризик, що їх почують. Зійшовши зі скелі, чоловік почав ділитися своїми планами:

- Топірця тут немає, тож рушаємо на наступне місце сили.

Софія виглядала втомленою і не приховувала свого невдоволення:

- І це куди? Знову ночувати просто неба? Нам потрібно відпочити, повечеряти, зняти номер у готелі, хоч трохи випрати свої речі, а вранці знайти автомобіль і вирушити у дорогу. Ви мені вибачте, але ще одну поїздку на чугайстері я не витримаю.

Тільки тепер Степан помітив які вони брудні. Дівчача футболка та джинси замазані глиною та пилом, колись білі кросівки перетворилися у сірі, на підошві виднілася грязюка, яка утворилася після дощу, а світлі шнурівки набули темнішого відтінку. Чоловік розумів – вона має рацію і це злило його. Здається тільки він один усвідомлює як їм катастрофічно не вистачає часу. Марк хоч і не скаржився, але виглядав не краще. Здавалося він не проти вирушати у дорогу.

- Добре. Сьогодні ти підеш у готель, і завтра вирушиш до міста, а ми продовжимо свою подорож. Твоя участь у цій місії не обов’язкова, ти нас тільки затримуєш. У Марка достатньо сили, щоб пересуватися як чугайстер, у такому випадку транспорт нам не потрібний.

Така заява Степана розізлила дівчину. Здавалося це трохи й від гніву у неї піде піна з рота. Забувши про тихий тон, вона майже прокричала нахабі в обличчя:

- Ви не можете мене тут кинути. Ми почали цю мандрівку разом, і разом закінчимо. Крім того, мольфар сказав, що я відіграю якусь важливу роль у цій місії.

- Звісно відіграєш, якщо нас покинеш – ми досягнемо успіху, - насмішкувато зазначив чоловік, що ще більше розлютило його опонентку.

Марк розгублено спостерігав за цими словесними суперечками, які дуже не подобалися йому. Звичайно, чоловік мав рацію, але він не міг покинути дівчину саму. Поки вони не повигризали одне одному горло, а в перемозі Степана хлопець не сумнівався, поспішив припинити їхні словесні баталії:

- Софія нікуди не поїде, вона залишиться з нами. Теплий душ після важкої ночі у лісі та цих брудних печер нікому не зашкодить. Знімемо номер у готелі, а на світанку вирушимо у дорогу. Декілька годин суттєво нічого не змінять.

Чоловік невдоволено стиснув руки в кулаки та змушений був погодитися. Він уже й забув як це – бути звичайною людиною, слабкою і знесиленою, швидко втомлюватися та ставати голодним. Вони трохи пройшлися та сіли у непримітне таксі. Степан розпорядився:

- Відвезіть нас до найближчого готелю, будь ласка.

Автомобіль неспішно вирушив у дорогу. Всі троє, сиділи на задньому сидінні та намагалися не дивитися одне на одного і всю дорогу їхали мовчки. Найближчий готель виявився великим та розкішним. Одразу поспішили до ресторану, оскільки надто докучали голодні животи. Він був частиною цього помпезного приміщення.

Повечерявши, направилися до готелю. Посеред просторого холу звисала масивна кришталева люстра, у склі якої яскравими кольорами відбивалося світло. Ще на вході панувала атмосфера затишку та спокою. На рецепції Степан зрозумів, щоб винайняти три номери йому доведеться добряче витратитись. Почухав потилицю та тихо, наче нашіптує якийсь секрет на вухо адміністратору, поцікавився:

- А у Вас не знайдеться щось простіше?

Дівчина у строгому костюмі ледь посміхнулася та нагородила своїх гостей зверхнім поглядом:

- Можу запропонувати Вам кімнату на чотирьох з власним душем. Це найдешевший варіант який у нас є.

Хоч і їхній найдешевший номер здавався чоловіку несправедливо дорогим, проте власні обурення залишив при собі. Оформивши усі документи, вони нарешті опинилися у кімнаті. На думку Степана, вона була надто проста і за такі кошти могла виглядати краще. Чотири односпальні ліжка з тумбочками, невеличка шафа з вішаками, стіл та стільці – ось і все, що наповнювало їхній сьогоднішній нічліг. Всю підлогу займало червоне килимове покриття з білими цятками та пір’їстими фігурками. Софія одразу поспішила до ванної кімнати й чоловіки залишилися наодинці. Марк зайняв ліжко біля вікна, звалившись на нього та розкинувши руки. Хоч фізично не працював, проте стомився так, ніби весь день носив мішки з цементом. Степан помітивши його стан, заспокоїв:

- Не турбуйся, скоро ти майже ніколи не відчуватимеш втоми.

Така новина тішила, проте він і досі не змирився з думкою, що стане тим волохатим чудовиськом. У сподіваннях почути гарні новини парубок уточнив:

- Невже нічого не можна вдіяти, щоб якось зняти ці чари?

Степан важко зітхнув та сів на ліжко навпроти.

- На жаль – ні. Іван був останньою надією.

Після повернення дівчини по черзі прийняли душ, трохи відіпрали одяг та уже збиралися лягати спати, як Софія звідкись принесла теплий чай. Поставивши чашки на стіл, гордо заявила:

- Теплий чай з карпатського різнотрав’я. Мене запевнили, що він розслабляє та заспокоює, сприяє гарному сну. Думаю після такого напруженого дня, нам усім таке не завадить.