Глава 25

 Софія трималася відважно. Хлопець розважав її розмовами й відривав від похмурих думок. Марку здалося, що вони просиділи вже декілька годин і поглянувши на телефон, який тепер слугував тільки як годинник, упевнився у цих підозрах. Мабуть, надворі вже сутеніло і голодний шлунок нагадував про себе. Чекати й сподіватися на поміч – нестерпно. Який з нього герой якщо навіть себе врятувати не може? У відчаї він почав згадувати все, що почув від Степана про свої нові здібності. В його серці забриніла надія:

- Мені може й забракло сили розтрощити цю глибу, але перевіримо чи до снаги таке чугайстеру.

Парубок різко підскочив на ноги. Такі дії збентежено скопіювала Софія:

- Що ти маєш на увазі?

- Степан говорив, що перетворюватися на чугайстера необхідно для того, щоб стати сильнішим, саме так він позбавляє життя мавок. Хочу спробувати розтрощити брилу у цій подобі. Мабуть, варто значно збільшитися в розмірах. Я таке раніше не робив, не впевнений, що вийде, проте, щоб не пошкодити одяг, його  потрібно зняти, на всякий випадок, - помітив розгубленість дівчини та додав, - ти не проти?

Він бачив – щось турбувало Софію і вона явно не в захваті від такої ідеї:

- Але ти не знаєш чи зможеш. А якщо збільшишся так, що роздушиш мене і сам застрягнеш, не вийде зменшитися? Ти справді готовий до такого ризику?

- Чого нам чекати, повільної смерті? Степан нас уже повинен був знайти, він цього не зміг зробити, досить покладати марні надії. Хоча б спробуємо вибратися звідси доти, поки нас не зморить голод чи спрага.

Ця коротка промова прозвучала так впевнено, що дівчина не наважилася щось заперечити. Безпомічно спостерігала як Марк рішуче знімає з себе кросівки, футболку та штани. Ніби відтягує неминучий момент, дбайливо складені речі простягнув Софії:

- Потримаєш? Якщо все вийде, то вони мені ще знадобляться, - вона насторожено взяла одяг. Парубку здалося, що у неї прокинувся страх перед тим створінням у яке він має перетворитися.  – Яким би страшним ти мене зараз не побачила, пам’ятай – це все одно я.

Дівчина намагалася посміхнутися, проте вийшло у неї не дуже добре. Марк відійшов якомога далі, заплющив очі та зосередився на своїх відчуттях. Він уявляв як тіло перевтілюється у чугайстера. Його м`язи росли й разом з ними збільшувалася прихована сила. Головою досягнув низької стелі та сів на підлогу. Не дарма хвилювалася Софія, що буде розтоптана. Розплющив очі та побачив її нажахану. Потрібно якнайшвидше вибратися звідси й повернути собі людську подобу.

З усієї сили вдарив по зловісній брилі, яка перешкоджала виходу. Печера трохи затряслася, на стіні з`явилася тріщина, яка тягнулася до стелі, проте вихід досі залишався перекритим. Хлопець зважився на відчайдушний крок та наступний удар завдав прямо над своєю головою, де здавалося стіна тонша. Уламки каміння з гучним гуркотом піднялися у повітря та розлетілися на поверхню землі. Денне світло засліпило очі, а свіже повітря наповнило легені. Йому вдалося! Він зміг визволитися зі смертельної пастки. Марк намагався захистити дівчину від тих осколків, які поверталися у печеру.

Коли все закінчилося, чугайстер обережно підняв налякану дівчину. Вона чомусь трусилася і міцно притуляла до себе одяг, рюкзак та ліхтарик, ніби вони захистять її від чугайстера. Марку не приємно усвідомлювати, але Софія боїться таку сторону його єства. Невже вважає, що він здатний якось зашкодити їй? Легенько поставив на скелю свою дорогоцінну ношу. Збоку почув швидкі кроки. Розвернувся і помітив незадоволеного Степана:

- Геть розум втратили? А якщо вас побачать? Негайно обертайся людиною.

Марк ще погано контролював перетворення. Зосередився та заплющив очі. З гігантського велета знову зробився звичайною людиною. Софія швидко жбурнула йому речі, хлопець одягнувся. Високо підняв голову і зрозумів, щоб вибратися йому потрібна допомога. Витягнуті руки ледь досягали до діри, яка утворилася внаслідок його удару кулаком. Степан, ніби не помічаючи цього, продовжував бурчати:

- Ти поводишся необачно. Чому ви заховалися? Ніде не міг Вас знайти.

Чоловік вичитував Марка як маленьку дитину, і його це дратувало, адже ще вчора сам розгулював у подобі чугайстера під місячним сяйвом. Хлопець не мав наміру терпіти несправедливі звинувачення.

- Ми залізли у печеру у пошуках топірця, але натомість потрапили у пастку. Величезна кам`яна брила завалила прохід і вже декілька годин просиділи в очікування на Ваш порятунок. Мені нічого не залишалося як перетворитися на чугайстера і розтрощити скелю.

Суворе обличчя чоловіка набуло лагідніших рис. Немов виправдовуючись, сів на свої коліна та схилився над пробоїною:

- Я шукав вас, проте мої пошуки закінчилися не удачею аж доки не побачив як груда каміння падає з небес. Твої сили надто швидко зростають, а це означає, що я зовсім скоро залишуся без здібностей. Давай руки, я витягну тебе.

Марк простягнув свої долоні Степану, який наче легку пір`їнку підняв хлопця та витягнув його. І саме вчасно, адже до них поспішало двоє захеканих чоловіків. Наблизившись, стурбовано поцікавилися:

- Що це було?