Глава 24

- Вже можеш мене відпустити, – голос Софії повернув до реальності.

Розчаровано зітхнувши, хлопець обережно опустив свою цінну ношу. Упевнений, вона бачила його наміри й чомусь цілеспрямовано перешкодила їм. Невже дівчина боїться його, лякається того, у кого він поступово перетворюється? Не хотілося розвивати  дану тему, тому Марк удав, що уважно оглядає печеру, хоч насправді надто занурився у свої роздуми. У темряві він і справді став бачити краще і йому здавалося, що могутність силача і відмінний зір не єдині переваги бути чугайстером. Дівчина стала позаду:

- Вважаєш тут і справді могли заховати древній топірець?

- Не знаю, але якщо ми вже тут, то варто перевірити.

Марк навіть не розвернувся до неї й продовжував удавати, що уважно досліджує шершаві стіни. Він більше схильний вважати, що ця печера рукотворна, адже надто правильної форми, відсутні сталактити та сталагміти й таке враження, що зовсім нещодавно тут навели ідеальний порядок. Хлопець зімкнув долоню в кулак та постукав по вертикальній поверхні. Звук видався глухим. Дослідивши всі стіни так нічого й не знайшов. Проте, здається Софії пощастило більше:

- Марку, поглянь! - Парубок підійшов до дівчини яка показувала біля входу на невеличку груду каміння, – не схоже, що ці утворення тут просто так. Подивися, більше ніде немає нічого подібного.

Й справді, решта частина печери була вільною. Проте хлопець знайшов розумне пояснення:

- Можливо вхід трохи осипався, от вони й впали сюди.

- Мабуть, проте все одно підозріло, - якось неохоче погодилася дівчина.

Софія взявши одного до рук, почала їх розбирати. Марку здалося, що вона сподівається знайти там потаємний сховок. Схопивши черговий камінець, який повністю помістився у неї в долоні, почувся гучний гуркіт. Хлопець з жахом в очах спостерігав, як вихід з печери щільно завалило кам`яним блоком, що повністю заблокував прохід.

Єдиним джерелом світла залишався лише ліхтарик. Тепер Марк не сумнівався у штучному походженні цього місця. Це була пастка. Софія запанікувала:

- Ой, вибач. Я не хотіла, щоб так вийшло. Як же нам тепер бути, якщо тут немає щілин, то скоро у нас закінчиться кисень.

Марк намагався залишатися спокійним.

- Не хвилюйся, впевнений – цього не станеться. Зателефонуймо Степану, він допоможе. Не дарма вранці обмінялися номерами телефонів. Ти знала, що чугайстери користуються мобільними?

Він дістав з кишені телефон та впевнено пробігся пальцями по екрані. Опанував своє миттєве розгублення, яке застало хлопця зненацька. Рівним голосом, не виказуючи своєї засмученості продовжував:

- Немає сигналу, поглянь, у тебе така ж проблема?

Софія вийняла свою мобілку та сумно похитала головою:

- Мабуть, нас знайдуть уже мертвими, якщо взагалі хтось потрапить у це місце. Сумніваюся, що якось вийде вибратися звідси. Напевно і нашого крику ніхто не почує.

Дівчина засмучено опустилася та сіла на холодну підлогу. Марк не збирався так легко здаватися і згадав - він тепер ніби майбутній чугайстер. Настав час випробувати силу, яка наповнювала усе його тіло. Ризикнув та з усієї міці вдарив по кам`яному блоку, який завалив прохід. Якщо Степан говорив правду, то зламати кісточки він не міг. На щастя, ці підозри справдилися, пальці хоч і трохи боліли, проте залишилися цілими. Як і брила. Вона тільки трішки тріснула та посипалися.

Марку здалося, що він переоцінив свої нові можливості. Його здогади підтвердила Софія:

- Я розумію, у тебе збільшилася сила, але ж не настільки, щоб ти міг пробити масивні каміння.

Хлопець важко зітхнув. Якби там не було, помирати не збирається. Це через нього дівчина опинилася тут, і він зобов’язаний їх визволити з цієї смертельної пастки. Підозрював, якщо це спеціально створена западня, то і відкрити прохід, мабуть, можна ззовні. Дивлячись на дівчину, Марк тепер знає, як почувається миша у мишоловці – налякано і зневірено. Сів біля неї та намагався заспокоїти:

- Не хвилюйся, ми щось вигадаємо, чуєш? У нас на тому боці залишився Степан, він зрозуміє, що з нами щось трапилося й обов’язково відшукає.