Глава 23

- Не знаю, - дівчина здивовано знизала плечима, а у її очах вирував переляк. – Може подряпала об каміння, на укус воно не схоже.

Софія вихопила руку з долоні Марка та відсунулася до дверей. Сонце заховалося за хмари й вже не засліплювало очі. Вона відвела погляд у вікно і прикрила рану долонею. Така поведінка здалася хлопцю дивною. Впевнений, це слід від укусу, на його руці красувався такий самий. Схоже, спрацювала регенерація і магія чугайстера пришвидшила загоєння.

Не міг зрозуміти як арахноїди вкусили дівчину, що вона не відчула і навіть не заснула. Хоча не виключав, можливо укус зроблений у той час, коли він спав у коконі. Тоді дівчина теж могла спати і просто не пам’ятає цього. Або ж вирішила приховати цю подію, боїться, що Степан звинуватить у перетворенні на арахноїда. Марку не відомо як стають павукоподіними. Цікавило чи ними народжуються, чи перетворюються. Вирішив це запитання приберегти на потім.

Автомобіль зупинився біля магазину й Степан купив трохи їжі й вони пообідали в салоні авто. Водій виявився говірким дядьком і розповідав веселі історії. Софія поводилася дещо відсторонено й намагалася залишатися на відстані від Марка.

Дорожня табличка з написом «Болехів» дозволила хлопцю полегшено видихнути. Як тільки вони вийшли з автомобіля й попрощалися з водієм, Марк поцікавився у Степана:

- На арахноїда не можна перетворитися через укус?

Степан зупинився й підозріло поглянув на хлопця. Брови чоловіка звелися до купи, а губи стиснулися у тоненьку смужку. Після декількох секунд тиші, під час яких Марк майже не дихав, суворі риси обличчя Степана пом’якшали й він гучно розміявся:

- Що за нісенітниці? Звісно ні, це ж не вампіри чи перевертні. Якщо хвилюєшся про свій укус, то даремно. Сила чугайстера повністю знешкодила дію укусу, - наче для того, щоб упевнитися, Степан схопив руку Марка й поглянув на місце, яке нещодавно прикрашали дві червоні цятки. – Бачиш, вже й сліду не залишилося, ходімо.

Чоловік відпустив руку й вирушив вперед. Хлопець вирішив не розповідати про Софію, боявся реакції Степана. Зрештою, він міг і помилитися, адже не впевнений, що то сліди від укусу арахноїдів. Степан впевнено вирушив вперед і ніби звертаючись до повітря, озвучив:

- Ми прибули до скель Довбуша.

Марк підіймався на вершину і ця мандрівка супроводжувалася дзвінким співом пташок, які вправно ховалися за листям дерев. Прекрасні краєвиди псували лише похмурі хмари, які покрили майже все небо. Марк до кінця не усвідомлював своєї місії, знав, боєць з нього ніякий тож вся надія на Степана. Щоб хоч трохи внести ясність у свої нерозбірливі думки, він поцікавився:

- Чому ми приїхали саме сюди?

- Бо це найближче місце сили, хто знає, можливо нам посміхнеться удача і ми знайдемо потрібну річ саме тут. 

 Опинившись біля скель, що наче кам`яні велетні монументально заснули вічним сном, Марк і справді відчував якусь магічність цієї місцевості. Підняв голову високо до верху та спробував оцінити масштаби скель. Йому здалося, що найбільші творіння досягають п’ятдесяти, вісімдесяти метрів, проте точно стверджувати не міг. Сакральну атмосферність псували туристи. Вони немов мурахи розбрелися по території, фотографуючись та роздивляючись довкола. Довелося придбати квитки за вхід, та прикинутися звичайними мандрівниками.

У вічі одразу кинулася кам`яна хатина, з дахом у вигляді гриба, на якому не соромлячись росли дерева. Кам`яні сходи та колодязь, а також написи на скелях свідчили про вплив людини на природний вигляд цих гігантів. Хлопець не уявляв як на такій великій місцевості знайти заховану річ. Степан розпорядився:

- Ви спробуйте пошукати таємні ходи в печери чи інші схованки, а я обернуся вітром та проникну у найменші щілини.

Марк не покладав великі надії на цю ідею. Йому здавалося неможливим знайти те, що вислизнуло з-під пильних поглядів дослідників та туристів. Якби тут і справді був захований древній топірець, то на нього уже давно б натрапили. Свої сумніви не озвучив. Разом зі Софією, попрямував у найменш людне місце.

Оглядали масивні каміння, протиснулися у вузькій, високій щілині та блукали природними лабіринтами. Марку здавалося, що вони обнишпорили найпотаємніші закутки скелі, але все було марно. Залишилася лише невелика ділянка, яку оминули своєю увагою. З неба почали накрапати дрібні краплі дощу, але судячи з чорної хмари яка нависла над головами, вони цілком могли перетворитися на рясну зливу. Софія теж звернула увагу на погіршення погоди:

- Доведеться повертатися та шукати укриття.

Марк погодився з нею. Зрештою, змокнути під проливним дощем не хотілося. Небо почало плакати сильніше. Повертаючись, під ногами відчувалися мокрі та слизькі каміння. Холодні краплі неприємно доторкалися до шкіри, змушуючи пришвидшити свою ходу. Марк, який йшов першим, спускаючись донизу, не втримався на ногах, підковзнувся і впав. Своєю ногою настільки сильно вдарився об камінь, що невеличка брила розлетілася на шматки. Це сталося несподівано, хлопець і не підозрював яка могутня сила тепер причаїлася у ньому. Падіння не було болючим, проте хлопцю зробилося соромно перед Софією. Дівчина простягнула руку:

- Не забився? Давай допоможу підвестися.

Парубок поглянув на неї осудливим поглядом. Це він має оберігати та допомагати дівчині, а не навпаки. Напевно вона так само як і Степан вважає його тюхтієм. Щоб розвіяти це хибне враження намагався здаватися якомога впевненішим: