Глава 21

Марк стояв на місті й не ворушився. Стиснув губи та не наважувався поглянути в очі своєму наставнику. Не вірив, що так усе закінчиться. Віддавати Степана на поталу арахноїдам не збирався, хоч і розумів, яка небезпека нависла над Софією. Потрібно якнайшвидше вибиратися з цього лігва, проте не правильно залишати чоловіка тут.

З коридору лунали слабкі звуки. Хтось наближався і Марк поглянув на дівчину. В її очах оселилася паніка, страх та відчай. Хлопець перевів погляд на Степана. Розумів, він має щось зробити, повинен врятувати всіх, не даремно ж йому дісталася сила чугайстера. Пробігся поглядом по павутині, яка вже сховала гострі колючки. Натрапив на залізні кільця і у голові поселилася божевільна ідея. Власне єдина ідея, яку мав намір втілити.

Чугайтер став поряд з кільцем та з усієї сили потягнув його. Сподівався, воно не магічне й зламається. На противагу очікуванням, міцне залізо лише трохи вигнулося. Марк напружився і витягнув кільце з породи. Здивовано покрутив його у руці:

- А що, так теж непогано вийшло, тримай, - простягнув метал дівчині.

Як тільки Софія стиснула його у своїй долоні, Марк схопився за інше. Кроки лунали голосніше й такий факт квапив хлопця. Він потягнув і очікувано вирвав кільце з породи. Тепер Степан хоч і зв’язаний, проте міг пересуватися. Як звільнити його від павутини гадатимуть потім, зараз головне втекти з печери. Хлопець розвернувся до єдиного проходу й поглядом натрапив на арахноїда. Він стояв, загрозливо випнув груди і підняв верхню губу догори, неначе хижак, оголив ікла.

Потрібно діяти негайно, от тільки як, Марк поки не знав. Роззирнувся довкола і не вигадавши нічого кращого, підняв валун та з усієї сили жбурнув його об ворога. Поцілити не вдалося і камінь вдарившись об стіну печери, впав на землю. Почувся характерний звук й посипалося каміння. Софія принишкла у найвіддаленішому кутку, присіла й поклала на голову руки. Марк не зволікаючи, підштовхнув Степана до дівчини й нахилився, таким чином накривши їх собою. Наче міцний щит захищав друзів тілом й сподівався, що у разі поранення, його регенерація спрацює.

За мить все стихло. У повітря піднялася курява й частинки пилу неприємно лоскотали ніс та ускладнювали дихання. З грудей дівчини вирвався кашель. Марк боязко розвернувся й випростався, приголомшений побаченим. Єдиний прохід до печери повністю завалило камінням. Хлопець зрозумів - вони потрапили у пастку.

Степан із Софією підвелися й ошелешено дивилися на груду каміння, яка здавалася непрохідним бар’єром. За ним чулися голоси арахноїдів. Вони метушилися й здавалося почали розбирати завал. Софія, струшуючи пил зі свого одягу, звернулася до Марка:

- Це ти звісно молодець, але як ми тепер виберемося звідси?

- Не хвилюйся, схоже арахноїди самі розчищать нам шлях, - хоч хлопець і намагався говорити підбадьорливо, проте що робити, коли зграйка павукоподібних добереться до них, не знав. Дівчина озвучила його найгірші підозри:

- Ми станемо легкою здобиччю, звідси навіть втекти немає куди.

Степан нагородив її презирливим поглядом:

- Не панікуй завчасно, щось вигадаємо.

З-під груди каміння показалися лапки павука. Вони підняли невеличку глибу, й у завалі з’явився просвіт. Крізь щілину виднілося метушня арахноїдів. Марк зрозумів, що з такими темпами, вороги швидко до них підберуться. Не знав що робити далі, ситуація здавалася безвихідною.

Зі злості вдарив кулаком по стіні. На кісточках руки відчув вологі краплі. Хлопця охопив розпач, адже через свою дурість розбив руку до крові. Поглянув на неї й помітив, що то не кров, а прозора рідина. Придивився до стіни й побачив, що з неї повільно стікають краплі води. Закралася підозра, що стіни печери не такі міцні як здаються, на перший погляд. Марк взяв із завалу масивну глибу до рук і цим викликав невдоволення Софії:

- Ти вирішив допомогти арахноїдам швидше дістатися до нас?

- Ні, я вирішив спробувати звільнити нас. Якщо все вийде, то ми опинимося на волі.

Хлопець замахнувся і жбурнув глибу у місце, з якого витікала вода. Там, де відбулося зіткнення, утворилася тріщина. Марк знову підняв глибу й кинув повторно. Вона розсипалася на два великі уламки, а тріщина перетворилася на невеличкий отвір, з якого почала текти вода.

- Чудово, тепер ми потонемо, - Софія не стрималася від докірливого коментаря. Проте Марк не поділяв такого песимізму:

- Як ти не розумієш, порода не міцна. Може нам пощастить і за стіною понор з якого можна дістатися на поверхню, або той самий котлован з якого ми потрапили сюди.

Хлопець занурив руки в отвір й прохолодна вода залоскотала пальці. Схопив випнутий шматок стіни та намагався зламати її. Порода піддалася і брила каміння опинилася в долонях Марка. Не зважаючи на воду, яка наповнювала печеру, хлопець продовжував ламати стіну. Нарешті отвір став такого розміру, що можна крізь нього можна пролізти.

- Я спробую першим. Гадаю там обов’язково є вихід, має ж ця вода десь діватися. Все розвідаю і повернуся.

- Немає часу на це, - Степан здавався розгубленим. – Поки повернешся нас або затопить або доберуться арахноїди. Допоможи мені залізти в отвір. Не знаю чи зможу пливти самими ногами, проте не потону. Сила чугайстера, що зараз законсервована в мені, не дозволить померти.

Марк розумів, чоловік має рацію. І хоч він не хотів наражати на небезпеку Софію, проте не бачив кращого варіанту. Залишалося сподіватися, що його версія правильна і там таки є прохід. Вода швидко прибувала і не давала часу на роздуми. Кинув підбадьорливий погляд на дівчину й злегка посміхнувся: